Ну що, бачите! з жаром вигукнув Сашко. Як і має бути! Останнє слово завжди за чоловіком!
З ранку до сімї Єфименків із самого Львова приїхав їхній дорослий онук той самий, на чийому весіллі вони нещодавно гуляли. Сашко завітав по картоплю: як завжди, допомагав своїм любимим бабусі з дідусем і садити, і копати той город.
Ну, Сашку, ти хоч розкажи, як тобі з твоєю Лесею живеться? одразу поцікавилася бабця, пораючись за піччю.
Та по-різному, бабусю нехотя буркнув онук. Яке-коли мирно, яке-коли буря в хаті…
Стривай-стривай, примружився дід Іван, що значить по-різному? Ви вже сваритесь, чи що?
Та ні, бабцю, ми ще не сваримося. Тільки оце ми ніяк не домовимось хто в хаті головний, з сумною посмішкою зізнався Сашко.
Ой лишенько хитро усміхнулась біля печі бабця Ольга, ото вже знайшли чим себе морочити. Тут усе й так ясно.
Аякже, ґречно підтримав дід. Хто в сімї головний то зрозуміло. Жінка, як була головною, так і лишається.
Ну-ну лукаво буркнула з кухні бабця.
Дідусю! здивовано втупився в нього Сашко. Це ти так жартуєш, чи всерйоз кажеш?
Анітрохи, відрубав Іван. Якщо не віриш, спитай у баби! Ольгу, скажи онуку: чия у нас у домі завжди остання думка?
Ану перестань, усміхнулись мяко бабця. Ще скажи
Та давай, кажи! наполягав дід. Хто рішення приймає, ти чи я?
Ну, я
Невже? не повірив Сашко. Якось не памятаю такого, щоб тут не дід вирішував. Вважаю, чоловік господарем має бути, так заведено.
Та облиш, Сашку, добродушно розсміявся дід. У справжній родині воно не так, як ти думаєш! Ось розповім тобі пару випадків, може зрозумієш.
Історія
Поїхали зітхнула бабця. Це, мабуть, знову про мотоцикл буде.
Який ще мотоцикл? здивувався Сашко.
Та той, що ірже у нашому сараї, охоче підхопив дід. Мабуть, йому вже добрих півстоліття стукнуло! А знаєш, хто мене його купити змусив?
Бабця? перепитав онук.
Еге ж, вона! Свої збережені гривні дала! Але спершу було зовсім інакше…
Колись заробив я чималі гроші якраз на мотоцикл з коляскою вистачило би. Кажу Ользі давай купимо, будемо із поля бульбу возити! Тоді нам часто виділяли ділянку під картоплю.
А бабця вперлася ні, краще телевізор кольоровий, бо дорогий був, а все як у людей. Каже, й так возив мішки на велосипеді, і ще повезеш.
Ну, думаю, її останнє слово, як завжди. І що ж купили телевізор!
А мотоцикл? перебив Сашко.
І його таки купили, зітхнула бабця, тільки згодом! Бо дідусь так спину собі скрутив, що мені самій доводилось майже все з городу возити.
А коли восени ми поросят на базар відвезли й грошей трохи зявилося віддала Івану все до копійки. Кажу: все, їдь у район по мотоцикл!
А наступного року вже інша історія! продовжив Іван. В осени знову гроші зявились. Думаю: нову баню ставити час у старої дах потік, стіни перехняблені.
А бабця вперта: купимо краще меблі, щоб по-людськи жити! Гаразд, кажу, твоє останнє слово. Купили шафу й стіл.
А до весни наша баня розвалилася, закінчила бабця, бо снігу тоді намело, що дах не витримав…
З того часу, як скаже Іван так і буде!
О, бачите! тріумфально вигукнув Сашко. Вийшло ж, що останнє слово за чоловіком!
Та ні, Сашку, голосно засміявся дід. Бо все, що я роблю, то з Ольгою радилася. Хоч піч перебудувати, хоч сарай новий питав її, дає добро чи ні.
А я й сама тоді кажу: як ти вирішиш, так і буде
Розумієш, Сашку, підсумував Іван, в хорошій сімї головною повинна бути жінка. Останнє слово її. Зрозумів?
Сашко задумався, а потім, аж розсміявся. А коли стих, очі його веселим світлом засяяли.
От тепер я зрозумів, дідусю! Приїду додому й скажу: «Гаразд, Леся, їдемо відпочити до Карпат, як ти хочеш. А машину поки лишимо автомат треба поміняти, нема на це зайвих гривень.
Як зламається хай вже. Узимку на роботу автобусом не привикати. На годину раніше вставатимемо, це не кінець світу…» Як гадаєш, правильно?
Це наймудріше рішення, дід тепло кивнув. Повір, через рік-два знайдете спільну мову.
А так, як воно й повелося жінка у сімї головна. І чоловікові тоді спокійніше… Я на собі переконався.
