Наприкінці осені
Майже перед самим випуском зі школи Оксана нарешті вирішила, куди поступати, хоч і вагалася, ким стати у житті. Та раптом зрозуміла обере медицину. Вчилася добре, а жила з батьками, як у Бога за пазухою. Все в неї було: люблячі батьки, гарний одяг, поїздки на море, подарунки.
Батько Оксани працював у міській раді й обіймав високу посаду. Ні дружині, ні доньці ні в чому не відмовляв, одягав дівчинку, як ляльку. Був упевнений у світлому майбутньому доньки. Мати не працювала, вела господарство.
Та доля лиходійка, може все перевернути
Мамо, я пішла! дожовуючи бутерброд, кинула Оксана й вилетіла з хати, спішачи до школи. Прийшлось бігти, мов опарена. Навіщо я вчора сиділа у телефоні до третьої ночі? думала вона, але все ж встигла заскочити до класу перед дзвінком.
Хто за тобою гнався? поцікавилась подруга, коли Оксана плюхнулась поруч.
Ніхто, знову проспала У цю мить дзвінок перервав їхню розмову.
Після третього уроку класна підійшла до Оксани й, не дивлячись у вічі, промовила:
Тобі треба йти додому щось із твоїм татом
Що? Що сталося? злякано скрикнула вона, схопила портфель і побігла.
Біля підїзду стояли сусіди, швидка допомога та поліція. Оксана з офіцерами увійшла у квартиру Мати вже не плакала, сиділа, гойдаючись, чорна від горя. На дивані лежав батько.
Серце, Оксаночко, серце не витримало тихо шепнула їй сусідка.
Донька підбігла до матері, вони обнялися й ридали. Як пройшли похорони та поминки, Оксана памятала наче у тумані. Сусіди підтримували. Мати зовсім закрилася, з дочкою не розмовляла.
Мамо, ну скажи хоча б слово благала Оксана, але та лише дивилася у порожнечу. Одного ранку, коли дівчина вже сама випила чай, матір раптом вийшла на кухню й прошепотіла:
Він кличе мене, доню наш тато озирнулась і впала.
Оксана кинулась до неї, трясла:
Мамо! Матусю! а потім вибігла до сусідки.
Ганна Іванівна відразу викликала швидку. Мати лежала нерухомо, Оксана плакала, а сусідка, обіймаючи її, заспокоювала:
Нічого, Оксаночко, лікарі зараз приїдуть
Медики прибули швидко. Лікар нахилився над матірю й сумно розвів руками:
На жаль, ми безсилі Її вже немає.
Як Оксана оговталася, вона сама не памятала. Ганна Іванівна все взяла під контроль родичів у дівчини не було. Мати була з дитбудинку, а батько єдиною дитиною у сімї. Допомагали вчителі та однокласники. Поступово Оксана почала приходити до тями, а сусідка взяла її під опіку.
Ось і іспити позаду, випускний минув. Оксані нічого не залишалось, як змінити плани. Про інститут вже й не мріяла треба було думати, як виживати. Гроші від батьків закінчувалися.
Тіто Ганно, дякую, що допомогла Мене взяли у магазин продавцем. Хоч якісь гроші будуть.
Правильно, Оксаночко, треба починати життя. Навчишся потім, коли можливість буде. Головне голова на плечах.
Оксана працювала, не відмовлялась і від підробітків: мила підлоги, розвантажувала коробки. Важко було повірити, що колись вона жила зовсім інакше.
Одного разу біля дому її зустріли незнайомі чоловік і жінка.
Оксана?
Так, а ви хто?
Хочемо поговорити про твоє майбутнє. Запросиш нас додому?
Але ж я вас не знаю
Я Наталя, а це Богдан. Не бійся, ми нічого поганого не зробимо.
Увійшли у квартиру.
Оксано, ми пропонуємо тобі продати цю оселю. Навіщо тобі чотири кімнати? Платежки ж великі.
Так, але я не буду продавати. Це память про моїх батьків.
Ми знайдемо тобі двокімнатну
Оксана категорично відмовилася. Наталя з Богданом обмінялися поглядами й пішли, обіцяючи повернутися.
Дівчина розповіла сусідці.
Навіть не думай з ними спілкуватися! Одурманять тебе. Якщо прийдуть знову кликни мене.
Наталя дзвонила кілька разів.
Звідки в неї мій номер? дивувалася Оксана.
Ввечері її знову зустріли біля підїзду.
Нам треба поговорити.
Я ж сказала не продаватиму!
Оксана підняла очі й побачила у вікні Ганну Іванівну. Та вийшла.
Що вам треба? Ідіть геть!
Вони пішли до сусідки.
Зараз подзвоню синові.
Син Ганни Іванівни, Олег, служив у поліції. Він приїхав швидко, взяв заяву.
Якщо ще раз прийдуть негайно дзвони.
Через три дні, коли Оксана працювала у магазині, увійшли Наталя й Богдан.
Оксано, не тягни час. Погодься, інакше пожалкуєш.
Вона непомітно набрала Олега. Він почув розмову й приїхав з нарядами.
