ОТЕЙВИЙ БЕРЕЗЕНЬ

ТОЙ САМЕ БЕРЕЗЕНЬ
Березень це не просто місяць, це щорічна перевірка на стійкість нервів.
Особливо коли твоя закоханість така ж дивна, як і погода за вікном: то весна, то кінець світу, то просто хтось плюхнув сірої фарби на весь Київ.
…Любов Андрія і Лесі почалася саме в березні і це пояснює абсолютно все.
Інші пари знайомилися під цвітінням яблук в центрі Одеси, а ці двоє зустрілися, коли Андрій випадково облив Леся з величезної калюжі біля Маріїнського парку.
Леся, замість сліз і критики, прицільно жбурнула йому на лобове скло шматок мокрого снігу, у якому, як здалося Андрію, було закладено цеглу.
Це була закоханість з першого рикошету.
Березень у їхньому місті час, коли романтика виходить на прогулянку у гумових чоботях.
Підемо гуляти?
ніжно шепотів Андрій до Лесі.
В мене нема човна, логічно відповідала Леся.
Візьму тебе на плечі!
Їхні побачення більше нагадували тренування рятувальників на болоті.
Андрій героїчно переносив Лесю через озера талої каші, а Леся тримала над ним парасолю, яку уперто зносило в бік Харкова разом із їхніми сподіваннями на сухі шкарпетки.
Знаєш, шльопаючи правим чоботом, філософствував Андрій, тут і є глибина почуттів.
Ми як ті дві качки у парку.
Качки давно вже в теплих краях, ще в жовтні, Андрій.
Ми зараз як пара пінгвінів, які пропустили Антарктиду.
Їхня дивна любов проявлялася у дрібницях.
Справжнє почуття у березні це не каблучка у келиху шампанського (бо воно все рівно з льдинкою), а остання таблетка Грипостопу поділена навпіл.
Це тобі, урочисто простягнув Андрій половинку жовтого порошку.
Від душі відриваю.
А чому вона у шерсті від кота?
Це приправa.
Для імунітету.
Леся дивилась на нього в дурній шапці з помпоном, з червоним носом і божевільним блиском в очах і розуміла: оце воно.
Той код Всесвіту, який зламався й зєднав двох людей, здатних сміятися, коли у обох температура (що для чоловіка майже трагедія).
Найромантичніший момент настав наприкінці місяця.
Сонце нарешті вилізло, виставивши все, що зима так старанно ховала під снігом.
Місто стало схожим на декорації до фільму про повстання комунальників.
Вони стояли на мосту.
Вітер вів себе як у полі тридцять метрів на секунду, намагався зірвати з Андрія куртку.
Леся, почав він, перекрикуючи гул весни, я хотів сказати…
Ти для мене як…
як перша пролісок!
Такий же блідий і пробиваєшся крізь сміття?
уточнила Леся, яка вже втретє обмотала собі голову шарфом.
Андрій захвилювався.
Ні, така ж стійка.
Незважаючи на цей клятий березень, ти ще поруч.
Навіть після того, як я вроня твій телефон у калюжу, яка, як виявилося, була льодовою пасткою.
Леся подивилася на нього, чхнула (одночасно з проїздом трамваю) і розсміялася.
Добре, пролісок-герой, ходімо додому.
Я купила кіло лимонів і знайшла рецепт глінтвейну.
Якщо виживемо до неділі офіційно відізнаю нашу любов історичним памятником.
Вони йшли вулицями, оминаючи айсберги на тротуарах.
Це була глибока любов.
Глибина рівно по коліна, бо стільки води було у підїзді.
Але їм було байдуже.
Бо у той самий березень важливо не чистота черевиків, а чия руку ти тримаєш, поки обоє ковзають у неминучий квітень…
Минув ще рік.
Прийшов новий той самий березень.
Місто знову нагадувало декорації до фільму Водний світ, знятого на бюджет три гривні.
Андрій і Леся стояли перед величезною калюжею, яка за ніч окупувала весь двір.
Сусіди смиренно тулилися до паркану, намагаючись пройти по льоду, а якийсь пенсіонер з надією дивився в небо, очікуючи якщо не рятувальний гелікоптер, то хоча б голуба з оливковою гілочкою.
Андрію, Леся дивилась на свої нові білі кросівки, куплені в пориві необґрунтованого оптимізму.
Ми ж дорослі.
В нас є іпотека, робота і звітність.
Ми не можемо просто…
Можемо!
перебив її Андрій.
Як фокусник, дістав дві яскраво-жовті гумові чоботи з патерном веселих каченят.
Купив учора.
Твій розмір.
Леся зітхнула.
Це та сама глибока любов: коли партнер знає не тільки розмір твого взуття, а й ступінь твоєї готовності до деградації.
…За пять хвилин вони вже стояли посеред калюжі.
Вода весело хлюпала, сонце відбивалося у брудних льдинах, а перехожі дивилися на них як на втеклих з дуже доброго, але дуже закритого закладу.
Знаєш, Леся підстрибнула, зронила фонтан бризок, які облили сусіда з норковою шапкою.
Це найкращий старт весни.
Це код Жовта качка, серйозно відповів Андрій.
Всесвіт хотів втопити нас у депресії, але в нас непромокальні пятки.
Вони стояли посеред весняного хаосу смішні, мокрі, але абсолютно синхронні.
Це була так дивна любов, яку зрозуміють лише ті, хто уміє знаходити дно там, де всі бачать тільки грязюку.
Андрій обійняв її, і в цей момент сонце припекло так сильно, що від курток пішов легкий пар.
Ми горимо, зазначила Леся.
Ні, усміхнувся Андрій.
Ми просто нарешті прогрілися до життєвої температури.
У цей березень вони зрозуміли головне: якщо життя кидає тобі калюжі купи найяскравіші чоботи, і навчися у них танцюватиЛеся подивилася на Андрія, усміхнулася так щиро, як тільки можна під березневим небом.
Знаєш, сказала вона, весна, мабуть, завжди приходить саме так: не тоді, коли все розцвітає, а тоді, коли хтось поруч тримає твою руку і разом з тобою сміється над цим безглуздям.
І байдуже, чи в тебе мокрі шкарпетки, чи ти в гумових чоботах з качками.
Андрій стиснув її долоню сильніше.
Якщо наш березень такий, хочу бачити, яку стихію ми переживемо разом у квітні.
Леся засміялася і закрутила нею навколо себе, бризки розліталися кудись у бік літніх бабусь, а веселий вітер крав у них останні залишки зимового настрою.
І поки місто захлиналося весняною водою, двоє йшли вперед крізь калюжі, ковзання і сміх.
Деякі історії починаються з квітучої сакури, їхня з березневого багна.
Але все було правильно, бо такого березня хочеться повертатися знову і знову.
Бо той самий березень це не просто місяць.
Це щороку початок їхньої дивної, глибокої, ідеальної любові.