Ненависть
Максим вийшов із офісного будинку й автоматично попрямував до парковки, але згадав, що вчора відвіз машину до автосервісу. Спочатку роздратувався, а потім подумав, що це навіть добре. Їхати в годину пік у душному переповненому автобусі зовсім не хотілося, тому він вирішив йти пішки. Напружувало лише швидко темніюче небо. Чорна хмара насувалася на місто, обіцяючи зливу.
Максим ішов, час від часу поглядаючи угору. Десь далеко гримнув гром. Він знав, що тут поряд є кав’ярня — щодня проїжджав повз неї, але ніколи не заходив. Максим прискорив крок.
Коли він уже майже добрався до кав’ярні, на голову й плечі впали перші важкі краплі. Він ледь встиг заскочити всередину, як над ним розірвався грім, від якого здригнулася підлога. За вікном все потемніло від потоку води, що обрушився з неба.
У кав’ярні було світло й сухо. Максим оглянувся — було кілька вільних столиків. Двері за його спиною знову відчинилися, впустивши всередину шум дощу та двох дівчат. Він поспіхом зайняв один із столиків. Двері то й відчинялися — люди ховалися від зливи. У залі стало галасливо, усі обговорювали бурю.
До нього підійшла офіціантка, висока й стримана. Вона поклала перед ним меню й хотіла відійти, але Максим зупинив її.
— М’ясо без гарніру, простий салат і каву, — коротко сказав він.
Офіціантка щось записала в блокнот, забрала меню й пішла до інших гостей. Роботи їй значно прибавило, і вона поспішала обслуговувати всіх якнайшвидше. А за вікном лютувала стихія.
Бармен додав гучності, заглушуючи музикою шум дощу. Максим чекав на замовлення, радіючи, що встиг сховатися, що тепер є причина не поспішати додому й не виправдовуватися перед дружиною.
Він одружився вісім років тому з гарненькою жвавою Яриною. Перед весіллям усе було чудово, як і перші місяці спільного життя. А потім Ярина змінилася. Її подруга була заміжня за бізнесменом, і Ярина шалено їй заздрила. Постійно говорила лише про хутра, діаманти та пластичні операції.
— Яро, навіщо тобі це? Ти ж молода й гарна.
— А буду ще гарнішою! — заперечувала Ярина.
То їй не подобався ніс, то губи, то казала, що груди занадто маленькі.
Максим намагався відмовити її від експериментів із зовнішністю. Казав, що кілограми силікону навряд чи зроблять її кращою, скоріше навпаки.
— Ти так говориш, бо в тебе немає грошей, — ображалася Ярина.
Про дитину вона й слухати не хотіла.
— Повнішатиму, ти мене розлюбиш. Ось коли зарМаксим усміхнувся, дивлячись на свого сина, і зрозумів, що нарешті знайшов справжнє щастя, яке завжди ховалося в простоті й щирості.
