— Скільки вам років? — пластичний хірург Богдан Олександрович Шевченко втупився поглядом у гарне обличчя Марії.
Вона моргнула, усміхнулась і відвела очі, потім знову подивилась прямо на нього. Скільки він уже бачив таких жіночих хитрощів у своєму кабінеті! Як тільки він запитував про вік, жінки миттєво згадували, що перед ними — чоловік, ще молодий і привабливий. Марія не стала винятком.
— А ви як думаєте? — жартівливо спитала вона.
Він подивився на неї суворо.
— Двадцять дев’ять, — не кліпнувши оком, збрехала Марія.
Чомусь жінок так лякав рубіж у тридцять.
— Тридцять дев’ять, якщо бути точним, — беземоційно поправив її Шевченко, зі співчуттям все ж знісши пару років.
— Вас не обдуриш, докторе, — сказала Марія, оцінивши його такт.
— Навіщо ж мене обманювати? Я лікар, а не потенційний наречений. Ваш вік потрібен мені зовсім для іншого. Якби вам справді було двадцять дев’ять, ви б навряд чи прийшли до мене. Ви чудово виглядаєте для свого віку. Думаю, навіть відмінно. Багато жінок вам позаздрять.
— Ви страшна людина. Бачите нас наскрізь, як рентген, — знову жеманничала Марія.
— Це моя робота та досвід.
— Вашій дружині пощастило. Ви розбираєтесь у жінках і розумієте їх.
Шевченко хотів сказати, що ще не одружений, але передумав.
— Тож навіщо ви прийшли? Ви чудово виглядаєте і не потребуєте пластики. Поки що.
Від компліменту в очах Марії з’явився вогонь зацікавленості.
— А якою ціною мені це вдається, не хочете спитати? Так, у мене заможний чоловік. Мені доступні найсучасніші косметологічні процедури, які, до речі, коштують чимало. Але я втомилась годинами тренуватись у залі, потім лежати у косметолога з масками та омолоджуючими засобами. Я не живу — я намагаюсь утримати час, молодість. Я втомилась, — повторила вона.
— Тоді відпустіть час. Нехай йде, як йде. У кожному віці є свої переваги. Не треба намагатись виглядати краще та молодше, ніж ви є.
— Вам легко говорити. Ви чоловік. Вам не потрібно боротись з віком, рахувати зранку зморшки, калорії і сидіти на нескінченних дієтах. Все заради фігури та кольору обличчя. А хто нас на це підштовхує?
— Хто ж? — підіграв він.
Марія йому подобалась. Вона була щира, гарна, жвава.
— Ви, чоловіки! Так-так. Ви почуваєтесь впевненіше, коли поруч молода та гарна жінка. Якщо вона з вами — значить, ви того варті. І чим старшими ви стаєте, тим молодших жінок обираєте.
Вона гірко посміхнулась, в її очах з’явилась сумна іскра.
— Я з маленького містечка на Волині. Мама працювала на фабриці, як і батько. Потім її закрили, мама влаштувалась санітаркою в лікарню, а батько пішов у котельню. У нашому містечку важко знайти роботу. Була одна фабрика — і ту закрили. Батько пив, звісно. Я ненавиділа таке життя, з дитинства мріяла втекти подалі, до Києва, стати акторкою.
Шевченко добре її розумів. Сам приїхав до столиці з глушини.
— До театрального я не вступила. Але мене з радістю взяли на роботу. В кіоск на ринку.
Він побачив, як їй важко зізнаватись.
— Не розповідатиму, як я виживала. Мені пощастило. Помітила одна жінка. До речі, я її добре обважила. Вона запросила мене в будинок моди. Не такий, де моделі ходять подіумом, хоча й таке бувало. Ну, ви розумієте. Там я зустріла свого майбутнього чоловіка. Я була молода, відчайдушна…
Він не перебивав.
— Він так закохався, що зробив мені пропозицію. Я, звісно, погодилась. Мене не бентежило, що він старший. Щасливий квиток я таки витягла. Чоловік, квартира в Києві, заміський будинок, гроші. Він дав мені все, про що я мріяла.
Від першого шлюбу у нього був син, мій ровесник, живе за кордоном. Чоловік більше не хотів дітей. Я змирилась. Ресторани, сукні, подорожі. Таке життя мені подобалось. Ви праві — багато жинок мені заздрили.
— А три дні тому я зайшла до чоловіка в офіс. Просто так. Хотіла зробити приємне. Він любить пампушки. Купила пару і каву.
Секретарки в приймальні не було. Точніше, вона була — у його кабінеті. Навіть двері не замкнули. Вони мене не помітили. Я пішла, залишивши на її столі пампушки.
Марія сховала обличчя в долонях, але сліз не було.
— Я не була наївною, знала, що у нього є інші. Але тоді мені стало страшно. Я зрозуміла — час іде, я старію, а навколо повно молодих дівчат, готових на все заради мого місця. У них є те, чого в мене вже нема — молодість.
Шевченко вразили її щирість та розпач.
— Ви могли б кинути Київ, будинок, гроші? Поїхати в глушину, стати звичайним хірургом?
Він мовчав. Вона й не чекала відповіді.
— Гаразд. Ось список аналізів. Потім повертайтесь.
Марія зіскочила зі стільця з молодою легкістю.
— ПодумайтеМарія повернулася через тиждень, але після довгих роздумів скасувала операцію, вирішивши жити у своїй красі та гідності, без страху перед часом.
