Запечена правда: як одна щука розколола родину
Сергій повернувся додому після роботи втомлений, але задоволений. З кухні ввижався солодкуватий запах. Він зазирнув туди, потер долоні:
— Ого, як смачно пахне! Що готуєш, Марічко?
— Вирішила запекти рибу, — рівно відповіла дружина.
Але перш ніж він встиг запитати, які саме приправи вона додала, з глибини квартири донісся дивний шум. Сергій насторожився:
— Це знову сусіди?
— Ні, не сусіди. У кімнаті тебе чекає сюрприз, — з загадковою усмішкою промовила Марія.
— Який ще сюрприз? — здивувався він.
— Піди, подивись сам.
Сергій поволі пройшов коридором, обережно відчинив двері — і завмер. У кріслі, ніби так і треба, сиділа його мати — Наталія Іванівна.
Вона з’явилася біля дверей без попередження. Марія, подумавши, що це доставка, одразу відчинила.
— Наталіє Іванівно, вітаю. Чому не попередили? Раптом нас не було б вдома…
— Сергій працює, а ти вдома. Я сама доберуся, ще не інвалідка. Де моя кімната?
— Проходьте поки сюди, потім вирішимо.
— У вас три кімнати, а ти не можеш відразу визначити? І як це він не знав?
— Він сам не був у курсі. Ви йому не сказали?
— А навіщо? Я не в гості. Тепер житиму у вас.
Марія стрималася, хоча відчувала, як усередині все стискається. Їй треба було закінчити роботу, і вона попросила свекруху трохи почекати. Та зі зловтіхою оглянулася, кинувши напослідок:
— У холодильнику пусто…
— Зараз привезуть доставку.
Коли кур’єр приніс пакети, Марія швидко зібрала простий обід: нарізала сиру, ковбаси, хліба, заварила чай.
— Може, хочете каші, сирників?
— Не напружуйся. Якщо що — сама приготую.
Марія кивнула і пішла. За півгодини, коли роботу було здано, вона повернулася на кухню і почула, що свекруха «зайняла» кімнату біля ванної — ту саму, де Сергій проводив ночі за комп’ютером. Та встигла вже заявити:
— Безлад, брудно, посуд. Він хоча б сам прибирає?
— Він працює, тут відпочиває.
— Працює? Іграшки у нього тут. Ти вдома сидиш, продукти через інтернет замовляєш. А він, бідолаха, і вдень, і вночі має горбатися.
Марія мовчки тримала себе в руках. Занадто багато гіркоти накопичилося, але зараз був не час. Вона згадала недавню розмову з матір’ю, коли скаржилася на чоловіка та його захоплення:
— Ну хоча б не гуляє. Грає тихо, — заспокоювала мати.
— А коли діти будуть?
— Не награвся в дитинстві…
І справді. Усі гроші, які мати дала на квартиру, Сергій витратив на дорогу техніку. Дитяча мрія, сказав він тоді. І все ж квартира опинилася записана на Марію завдяки внеску її батьків.
Після обіду Наталія Іванівна заснула у своїй «новій» кімнаті. Сергій встиг повернутися з роботи, почув хропіння і здивувався:
— Це що, сусіди?
— Ні, твоя мама. Заходь, поговори.
Мати прокинулася якраз вчасно. Без вітань, одразу:
— Я тепер на пенсії. Планую подорожувати, а між поїздками жити у вас. Квартиру збираюся продати — гроші ж тобі віддала. Отже, у мене теж тут є метри.
— Мам, ти серйозно? Ми цю кімнату хотіли під дитячу. Марія буде проти.
— Тоді повертай мені гроші. Усе по справедливості.
— Я й так щомісяця тобі переказую. У нас родина.
— Родина? Марія вдома сидить. Ти працюй один. Принесіть документи. Сподіваюся, усе оформлено як слід?
Марія мовчки пішла, повернулася з папкою.
— Ось документи. Квартира записана на мене. Гроші вклали мої батьки.
— А мої?
— Витрачені. На твоєму улюбленому синові. На його «дитинство».
Сергій підвівся, провиОпустив очі, він прошепотів: “Пробач, мамо… але цього разу я оберу своє життя”.
