Мамо, завтра надінь мені блакитну сорочку в садочок.
Блакитну? А чому саме її?
Катруся Іванова сказала, що мені в ній гарно, вона до моїх оченят підходить!
Ну коли Катруся сказала, то звісно надінемо блакитну.
Дмитрик, задоволений, пішов грати зі старшим братом, Богданом, що вже ходить до школи.
Вечором мама розповіла татові про сорочку, яка так пасує до очей Дмитрика.
Тато посміхнувся, потурбав молодшого за волосся.
Що, сину, Катруся подобається?
Так, я на ній одружуся!
Ого! Спочатку треба навчитися, освіту здобути, а тоді вже й заміж.
Ой, як довго
Дмитрик задумався.
Тату, а можна я завтра на Катрусі одружуся?
Завтра? А де ж ви житимете, сину?
Та вдома, здивовано відповів хлопчик.
В кого вдома? не здавався тато. У Катрусі?
Та ні, татусю! розплющив очі малий. Катруся в себе, а я в себе.
Ні, сину, так не роблять. Одружишся забереш Катрусю до себе, житимете разом. Ти працюватимеш, а вона ходитиме до садка, потім до школи, до інституту.
А я Дмитрик заплакав.
А тобі треба працювати, щоб сім’ю утримувати.
Що трапилося? Чого плачеш? мама присіла перед сином.
Мамо, я хочу одружитися на Катрусі, але не хочу зараз працювати! Хочу в садок ходити, вчитися, а тато каже уууу
Ну чого ж плакати? Виростеш тоді й одружишся.
А поки я виросту, її хтось інший забере!
Та хто ж?
Не знаааю Може, Андрійко чи Владко.
Тоді й не потрібна тобі ця Катруся, раз її хтось інший може забрати.
Вранці Дмитрик рішучим кроком підійшов до дівчинки у червоній оксамитовій сукні, з великою бантою на світлому волоссі, взяв її за руку й урочисто сказав:
Я на тобі одружуся, Іванова!
Дівчинка хвилину дивилася на нього, потім відвернулася:
Ні!
Дмитрик перебіг попереду, тупнув ногою:
Я сказав одружуся! Не зараз, гаразд, Катрусю? він заглянув їй у вічі. Пізніше, добре?
А чому не зараз? здивувалася дівчинка. Владко з Софійкою одружилися зараз.
Вони не по-справжньому, а по-дитячому. А ми з тобою по-справжньому!
Добре! кивнула Катруся, і, взявшись за руки, вони пішли грати.
У школі Дмитрик вимагав, щоб вчителька посадила його поруч із Катрусею.
Та не хотіла йти назустріч, і посадила Катрусю з іншим учнем. Дмитрик підійшов і наполегливо сів поряд.
Я одружуся на Івановій, коли виросту.
Ха-ха-ха! засміялися діти. Тілі-тілі-тісто, жених і наречена!
Діти, тихо! строго сказала вчителька. Як тебе звати?
Дмитро.
Дмитре, ти ще малий для таких речей. Іди на своє місце, добре?
Ні! Катрусю, скажи, що я на тобі одружуся!
Катруся сиділа й усміхалася.
Ну, панночко, що відповісте? запитала вчителька.
Ми по-справжньому одружимося, коли виростемо. Не як Владко з Софійкою вони по-дитячому, ще в садочку.
Отакої вчителька задумливо подивилася на них. Ну що ж, сидіть разом.
Катруся була королевою його серця. Він носив їй портфель, захищав від собак, хуліганів, навіть від вчителів. Одного разу вона впала й розбила коліно він допіг її до медпункта.
У старших класах він зізнався їй у коханні по-справжньому.
А Катруся?
Катруся посміхнулася своєю усмішкою й пішла, гордо піднявши голову.
Я все одно на тобі одружуся, Іванова! крикнув їй услід. Чуєш?
За Катрусею почав залицятися Ігор боксер, їздить на власній “шестірці”, вчиться у ПТУ на механіка.
Скільки синців Дмитрик від нього отримав, але від Катрусі не відступився.
Іде він одного разу, а назустріч троє.
“Битимуть”, зрозумів Дмитрик.
Гей, малий, один відірвався від стіни. Іди сюди.
Тобі треба ти й іди.
Ще й губи розпускаєш.
Я тобі не малий, у мене імя є.
Коротко, пацан, слухай сюди. Від дівчини відчепись, зрозумів? Вона нашого кореша.
А де ж кореш? Сам боїться сказати? Передай йому: якщо не відчепиться від моєї дівчини, Дмитрик наголосив на слові “моєї”, то йому не поздоровиться.
І, повернувшись спиною, спокійно пішов до підїзду. Він відчував їхній гнів, але йшов, розуміючи, що вони можуть напасти будь-коли
Одного разу вони напали ззаду, підло. Сили були нерівні. І раптом він почув крик.
Це кричала Катруся. Вона бігла зі штакетиною, вирваною десь із паркану, і, дико оручи, влетіла прямо в натовп, що бив Дмитрика. Вона махала штакетиною, роздаючи ляпаси наліво й нап
