Рання весна
Маленька Софійка, чотирирічна дівчинка, розглядала «новенького», що нещодавно зявився у їхньому дворі. Це був сивий пенсіонер, який сидів на лавці. У руках він тримав тростину, на яку спирався, ніби чарівник із казки.
Софійка безпосередньо запитала:
Дідус, ви чарівник?
Отримавши заперечну відповідь, трохи засмутилася.
Тоді навіщо вам цей посох? продовжила дівчинка.
Він мені для ходьби, щоб легше пересуватися пояснив Ярослав Васильович і представився.
Значить, ви дуже старий? знову допитувалася цікава Софійка.
За твоїми мірками старий, а за моїми ще ні. Просто нога болить, недавно зламав. Не вдало впав. Тому поки з палицею ходжу.
Тут вийшла бабуся дівчинки і, взявши її за руку, повела до парку. Галина Миколаївна привіталася з новим сусідом, а той усміхнувся. Але дружба шістдесятидворічного чоловіка швидше завязалася саме з Софійкою. Дівчинка, чекаючи на бабусю, виходила у двір трішки раніше і встигала розповісти старшому другу всі новини: про погоду, про те, що бабуся приготувала на обід, і чим хворіла її подружка тиждень тому
Ярослав Васильович завжди частував маленьку сусідку смачною шоколадною цукеркою. І щоразу дивувався: дівчинка дякувала, розгортала цукерку, відкушувала рівно половину, а другу акуратно загортала в фантик і ховала у кишеню курточки.
Чому не зїла всю? Не смакувала? питав Ярослав Васильович.
Дуже смачна. Але треба поділитися з бабусею відповідала дівчинка.
Пенсіонер був зворушений, і наступного разу вже дав їй дві цукерки. Але Софійка знову відкусила половину й поклала решту.
Ну, а тепер кому залишаєш? запитав Ярослав Васильович, здивований її ощадливістю.
Тепер можна і мамі з татом. Вони самі собі куплять, але дуже раді, коли їх частувати, пояснила дівчинка.
Тепер усе зрозуміло. Мабуть, у вас дуже дружня родина, здогадався сусід. Тобі пощастило, доню. І в тебе добре серце.
І в бабусі теж. Бо вона всіх дуже любить почала розповідати Софійка, але бабуся вже вийшла з підїзду і взяла онуку за руку.
Ах, до речі, Ярославе Васильовичу, дякуємо за частування. Але онуці, да й мені, ліпше не їсти солодке. Вибачте
То як же мені бути? Я в розгубленості А що ж вам можна? спитав він.
У нас усе є Дякуємо, нічого не треба, усміхнулася бабуся.
Ні, я так не можу. Дуже хочеться вас пригостити. До того ж я налагоджую добросусідські стосунки й не приховую цього, посміхнувся Ярослав Васильович.
Тоді перейдемо на горіхи. І їсти їх будемо тільки вдома, чистими руками. Гаразд? Галина Миколаївна вже зверталася і до сусіда, і до онуки.
Дівчинка і Ярослав згодилися, і наступного разу Галина Миколаївна вже знаходила у кишенях Софійки кілька волоських горіхів або фундука.
Оце білочка моя. Горішки носить. А ти знаєш, що зараз це дороге задоволення, а дідові потрібні ліки? Бачиш, він кульгавий?
Він зовсім не старий дід і не кульгавий. Нога в нього загоюється, заступилася за друга дівчинка. І до зими він хоче знову на лижі стати.
Ще й на лижі? сумнівно похитала головою бабуся. Ну, тодь молодець.
А мені купите лижі, ба? попросила Софійка. І ми з Ярославом Васильовичем будемо разом кататися. Він обіцяв навчити
Галина Миколаївна, гуляючи в парку з онукою, тепер бачила і сусіда, який активно ходив алеєю вже без тростини.
Діду, і я з тобою! дівчинка наздоганяла Ярослава Васильовича й ішла поруч так само жваво.
Почекайте ж і мене, поспішала за онукою Галина Миколаївна.
Так вони почали ходити втрьох, і незабаром Галині Миколаївні сподобалася така прогулянка, а для дівчинки це стало веселою грою. У неї було стільки енергії, що встигала і побігати, і потанцювати перед дорослими на стежці, і залізти на лавку, зустрічаючи бабусю з сусідом, а потім знову йшла поруч, комануючи:
Раз-два, три-чотири! Міцніше крок, дивись вперед!
Після прогулянки бабуся і сусід сідали у дворі на лавку, а Софійка гралася з подружками, але перед розставанням завжди отримувала від Ярослава Васильовича трохи горішків.
Ви її балуєте, соромилася бабуся. Давайте залишимо цю традицію на свята. Дуже прошу.
Ярослав Васильович розповів Галині, що пять років тому став удовцем, і тільки тепер нарешті обміняв свою трикімнатну квартиру на дві: однушку, куди переїхав сам, і двокімнатну для сина.
Мені тут подобається. Хоча я і не дуже тяжію до товариства, але все ж сусіди потрібні, особливо добрі.
Через два дні в двері Ярослава Васильовича подзвонили. На порозі він побачив Софійку й Галину Миколаївну
