Ранок почався тихо. Я завів двигун, перевірив дзеркала і глянув на свою золотисту красуню на пасажирському сидінні. Мілька завжди обожнювала подорожі сиділа мовчки, дивилась у вікно, інкладала голову на коліна. Лагідна, розумна, ніколи не створювала клопотів.
Ну що, Мілько, рушаємо? усміхнувся я, повертаючи ключ у запалюванні.
Вона махнула хвостом, але замість того, щоб дивитись на дорогу, впялила очі прямо в мене.
Через пять хвилин її погляд став пронизливим. Вона сиділа, трохи нахиливши голову, і не відривала очей, ніби намагалась щось сказати.
Гей, що таке? засміявся я. Я забув сигнал повороту чи що?
У відповідь вона загавкала. Не коротким «гав», а голосно, навязливо, наче сперечалась.
Тихше, Мілько, промовив я, кинувши оком на дорогу. Чого розгулялась?
Та вона не замовкла. Гавкіт ставав частішим, гучнішим, і в мене вже почала йти шкура дрижаки. Зазвичай вона подорожувала мовчки, а тепер наче чула якусь загрозу.
Ти хочеш їсти? спробував вгадати я. Чи просто спати?
Мілька не реагувала. Вона лише підсунулась вперед, не відводячи від мене очей. І в її погляді було щось, від чого в мені похололо.
Слухай, ти мене лякаєш пробурмотів я і, не відриваючи рук від керма, провів долонею по її морді.
І тут я помітив. Вона дивилась не просто на мене Її очі були спрямовані на щось інше. Щось страшне. Я різко гальмував і побачив це
Обережно повернув руки на кермо, але тривога не відпускала. Мілька все так же сиділа, не кліпаючи, то дивлячись на мене, то різко переводячи погляд униз, біля педалей.
Там щось є? я мимоволі глянув вниз, хоча з місця водія нічого не було видно.
Вона знову голосно загавкала, потім подивилась на дорогу попереду, наче нагадувала мені про щось важливе. Я ніколи не бачив її такою наполегливою.
Гаразд, гаразд, проворкотав я і зїхав на узбіччя.
Зупинившись, я вийшов і підняв капот здавалось, все гаразд. Але коли заглянув під авто, побачив: з-під переднього колеса крапала каламутна рідина.
Гальмівна видохнув я.
Присідаючи, я торкнувся пальцем запах підтвердив мої підозри. Один із шлангів був порваний, і рідина витікала на асфальт.
В голові блиснула думка: якби я продовжив їхати, особливо на швидкості, гальма могли б відмовити повністю.
Я підвів голову і подивився на Мільку. Вона сиділа на сидінні, трохи висунувшись, і спокійно, але уважно стежила за мною.
Ну що, дівчино, сьогодні ти мій ангел, промовив я, гладячи її по голові.
І лише тоді зрозумів: цей дивний гавкіт і погляд були не капризом вона просто врятувала нам життя.
