Після чотирьох місяців листування я погодилася зустрітись із 52-річним кавалером розмова почалася з пяти претензій
Кажуть, очікування свята часто буває смачніше самого свята. У дивному, маревному сні Катерини ці чотири місяці перетворилися на нескінченний серіал кожен день приносив нову серію, де герої перепліталися, змінювали імя, а сніг то падав у липні, то розцвітав бузок у грудні.
За цей час вона досконало вивчила вподобання Остапа навіть знає, скільки лимонів він додає у чай, як звали його шкільних друзів із Вінниці, і більше не дивується його манії ставити по три крапки після кожного «Доброго ранку».
Катерині було сорок пять той вік, коли збори на побачення стають схожими на проведення польового дослідження з іронічним запалом, а ноги не трясуться, а ніби самі танцюють гопак від цікавості. «Подивимось, яка копія трапиться цього разу», думала вона, вдягаючи улюблений синій светр із кашеміру, який завжди носила так, ніби він королівська мантія. Катерина володіла самоіронією, яка розброювала будь-яку незручність і навіть свою тінь.
Бутилка
Остапу щойно виповнилось пятдесят два, й у листах він здавався трохи суворим, але іронічним та, найголовніше, надійним. «У нашому віці, Катерино, писав він глибокими вечорами, коли місяць ховався за Тернопільською ратушею, люди шукають не феєрверки, а тепло. Хочеться бути з людиною, яка розуміє без слів».
«Без слів так без слів», сміялася Катерина, фарбуючи вії. Головне, щоб ті слова, що все ж прозвучать, не змусили одразу втекти в осінній парк.
Зустріч призначили в маленькому затишному кафе із мяким світлом і запахом кориці, ніби воно плавало у згущеному молоці. Катерина прийшла точно вчасно впевнена, зібрана, готова до вечора дивних відкриттів. Вона виглядала бездоганно, як банка вишневого варення на поличці бабусі.
Остап зявився через пять хвилин; він був трохи нижчий, ніж на фото, а очі його сяяли так, ніби щойно він помітив в бухгалтерському звіті числову помилку на сто тисяч гривень.
Він сів навпроти й коротко усміхнувся:
Ні компліменту, ні теплого «Радий тебе бачити».
Остап пильно роздивлявся Катерину, ніби підмічав пил податковий інспектор. Потім запропонував замовити каву й десерт на тому й зійшлися.
Катерино, заговорив він тоном завуча перед педрадою, я довго аналізував наше спілкування. Майже чотири місяці. І зараз, побачивши тебе вживу, вважаю за потрібне одразу озвучити важливі моменти. В мене є до тебе пять претензій.
Всередині щось тихо дзенькнуло так, як розбивається дзеркало гарного настрою. Катерина сперлася об підборіддя, посміхнулась:
Пять претензій? Казково. Я вся увага.
Остап не уловив іронії і почав загинати пальці.
На фото в синій сукні твої форми виглядають інакше. Зараз я бачу, що ти… більш обємна. Це вводить чоловіка в оману. У нашому віці жінка має бути чесна.
Катерина подумки посміхнулась: «Обємна вже прогрес, добре, хоч не монументальна».
Друга претензія: швидкість відповідей
Ти інколи відповідаєш занадто повільно. Ось три тижні тому я написав тобі о 14:15, а ти відповіла лиш о 16:40. Чоловіки не люблять чекати. Це прояв неповаги.
Я, здається, була тоді на нараді почала Катерина, але Остап вже загинав наступний палець.
Третя претензія: місце зустрічі
Чому ми тут? Заклад надто претензійний. Я пропонував простіше кафе. Твій вибір каже про схильність до демонстративного споживання.
Катерина глянула на своє латте й уявила, як воно потече Остапу по голові, як дощ у березні. Проте цікавості стало більше, ніж гніву.
Навіщо ця сукня? Ми ж просто на каву. Вона надто яскрава для дня. Прикраси зайві. Жінка має приваблювати глибиною, не блиском. Я шукаю зміст, а не обкладинку.
Пята претензія: самостійність
Ти сама обрала ресторан, часто кажеш «сама». Не даєш чоловіку відчувати себе чоловіком. Мені потрібна жінка, яка питає поради, не демонструє незалежність. Якщо будемо разом слід переглянути поведінку.
Він закінчив і схрестив руки, наче чекає на покаяння чи вдячність за свою «відвертість».
Катерина дивилась на нього й раптом відчула ці чотири місяці листування були лише ширмою для педантичного маніпулятора. Шукав не тепло шукав зручний обєкт для годування свого его.
Знаєш, Остапе, сказала вона сонливо-ніжно, ніби муркочучи, я теж провела аналіз. Але мені вистачило пяти хвилин.
І який висновок? прищурився він.
Ти дивовижний екземпляр. Проїхав увесь Київ, щоб виставити рахунок жінці, яку бачиш уперше, за її смак, вигляд і право бути собою. Це рідкісна, неймовірна впевненість.
Остап насупився:
Я просто чесний.
Ні, покрутила головою Катерина. Не чесний, нещасний. Намагаєшся вимірювати світ викривленою лінійкою. Мої фото тобі не підходять? Йди в музей там експонати незмінні. Повільно відповідаю? Купи собі собаку-робота. Плаття не подобається? Я обрала його для себе, не для тебе.
Вона встала, поправила сумку й глянула на нього спокійно:
А ще. Якщо твоє его розсипається від слова «сама», тобі потрібна не любов, а реабілітація. В сорок пять я ціную час і не трачу його на людину, котра починає знайомство з аудиту моїх недоліків.
Ти куди? А кава? застиг Остап.
Каву допєш сам. Це допоможе зекономити гривні й ресурси. І ще порада: якщо хочеш, щоб тобі дивились у рот запишися до стоматолога.
Вдома Катерина першою справою заблокувала Остапа всюди. У її віці затишок це не тільки плед і тиша, а й телефон, у якому немає тих, хто намагається вписати тебе у свій кривий шаблон.
А ви як вважаєте: то був невдалий флірт чи ретельно поставлене шоу? Чи варто продовжувати, якщо вже з першої хвилини тобі виставляють рахунок за твою сутність?
