Я благала, але мама була непохитною: швидко накидала мої речі у рюкзак, дала мені трохи гривень і виставила за двері. У мене була звичайна сімя, як у багатьох: мама, тато, донька і дідусь Іван. Мої батьки жили добре, аж поки щось не зламалося: мама перестала дбати про себе, а тато познайомився з іншою жінкою.
Його нова кохана була набагато молодша, завагітніла від тата, і мама не змогла пробачити йому цю зраду він пішов до неї. Кожен з моїх батьків влаштовував власне життя, але в їх планах для мене місця не залишалося.
Це трапилося саме тоді, коли я закінчувала восьмий клас. Мама привела додому чоловіка, молодшого за себе, а я висловила протест. Потім я звязалася з поганою компанією: почала пити, підстригла волосся надто коротко й пофарбувала у рожевий. Мамі було байдуже до цього вона давно мною не цікавилася, тому я й надалі була дивачкою. Після першого року навчання в коледжі ми знову посварилися, і мама виставила мене з дому.
Вона тоді сказала: «Послухай мене уважно: ти вже доросла дівчина, а я, як і твій батько, прагну особистого щастя. Забирай речі й іди жити до свого батька!».
Я просила її схаменутися й пробачити мене, та вона не зважала, кидала мої речі у рюкзак і виставила мене за двері. Коли я прийшла до тата, він так само показав мені на поріг: «Розумієш, ця квартира належить моїй жінці, і вона не захоче, щоб ти тут жила. Повертайся до мами і миріться», після чого зачинив двері мені прямо перед носом.
Я не знала, що робити, і купила квиток на потяг. З того часу змінилося багато чого. Я приїхала у маленьке містечко на півночі України, вступила до технікуму, а після його закінчення влаштувалася працювати кухаркою.
Через якийсь час я познайомилася з хлопцем, покохала його, вийшла заміж і ми разом придбали власну квартиру. Мій чоловік часто просив мене пробачити батьків, бо сам виріс у дитячому будинку, не знав, що таке материнська любов, і добре розумів, що таке самотність.
Я все відкладала примирення. Тривало це до того дня, коли він сказав: «Ти щаслива людина, бо маєш батька і матір, але через власну гордість добровільно робиш себе сиротою. Так не можна, бо всі ми люди і всі можемо помилятися. Піди до своїх батьків, зустрінься з ними».
Ми з чоловіком приїхали до мого рідного міста. Коли подзвонили у знайомі двері, їх відчинили мої батьки посивілі й втомлені. Мама, побачивши мене, впала на коліна й почала благати вибачення. У той момент я зрозуміла, що давно простила їм, тільки боялася в цьому собі зізнатися.
Ми з чоловіком зайшли в оселю, я познайомила його з батьками і повідомила, що вони невдовзі стануть бабусею й дідусем. Тато й мама тоді зізналися мені: вони помирилися, коли почали спільно мене шукати. Моє зникнення зблизило їх, і вони знову разом стали родиною.
Друга дружина тата, помітивши, що він сумує за мамою, дозволила йому піти, сама через деякий час вийшла заміж за того чоловіка, з яким зраджувала мого батька. Тато думав, що нова жінка чекає від нього дитину, і через це розірвав стосунки з нашою сімєю, а згодом зясувалося, що і сама вона не знала, від кого та дитина.
Після розлучення вона зробила тест на батьківство і виявилося, що батько до тієї дитини стосунку не мав. Тепер мої батьки щасливі, і я щаслива. Все сталося саме так, як я мріяла у підліткові роки: мама і тато знову разом під одним дахом.
