Після розмови з цією прийомною дівчинкою я зрозумів, що не все так однозначно.
Поруч мене, на лавці, сиділа пятирічна дівчинка. Вона погойдувала ніжками й ділилася зі мною своєю історією:
Я ніколи не бачила батька, бо він залишив мене з мамою, коли я була зовсім маленька. Мама померла минулого року. Дорослі сказали, що її вже нема.
Дівчинка поглянула мені у вічі й продовжила:
Після похорону до нас приїхала тітка Ганна, мамина сестра. Мені пояснили, що вона вчинила по-людськи, бо не здала мене до дитячого будинку. Тепер тітка Ганна стала моїм опікуном, і я живу з нею.
Вона на мить замовкла, опустила погляд під лавку й заговорила знову:
Коли ми з тіткою Ганною почали жити разом, вона відразу навела лад у нашій квартирі: всі мамині речі зібрала до одного кута і хотіла винести на смітник. Я розплакалася і попросила її цього не робити, тоді вона дозволила мені їх залишити. Тепер я сплю у тому самому кутку. На ніч лягаю поверх маминих речей мені там тепло, й здається, ніби мама поруч.
Щоранку тітка Ганна мене годує. Готує вона не дуже смачно мама куховарила краще але вона щоразу просить усе доїдати. Я не хочу її засмучувати, тому їм усе, що дає. Я бачу, що вона старається для мене. Не її провина, що смак не такий, як у мами. Потім тітка відправляє мене на двір, і я можу повернутися додому лише коли починає сутеніти. Вона дуже, дуже лагідна до мене!
Їй подобається хвалитися мною перед іншими тітоньками, які приходять у гості. Я їх не знаю, але вони часто навідуються до нас. Тітка Ганна сідає з ними за чай, розповідає смішні історії, говорить мені гарні слова й пригощає солодощами нас обох.
Вона видихнула й продовжила:
Мені не можна їсти лише цукерки… Але тітка ніколи ні в чому мене не сварила. Завжди спокійно ставилася до мене. Одного разу навіть подарувала ляльку щоправда, лялька вже була не нова: кульгає і косить одним оком. Мама ніколи не дарувала мені таких понівечених ляльок.
Вона підскочила з лавки й стала стрибати на одній нозі:
Мені вже час іти! Тітка Ганна казала, що сьогодні прийдуть тітоньки, тож я маю гарно вдягнутися. Каже, потім буде смачна тортівка! До побачення!
Вона помахала рукою й побігла кудись у справах. Я довго сидів замислений, й думки мої крутилися навколо цієї доброї тітки Ганни. Навіщо їй було, щоб усі вважали її шляхетною? Чи можна бути такою байдужою, спостерігаючи, як маленька дитина спить на підлозі, вкриваючись чужим теплом маминих речей…?
Справжня доброта не в словах і показній турботі, а у щирій любові й глибокій увазі до дитячого серця.
