Після того як спустився до вимоїни, що вела до води, Михайло оцінив шанси кота на порятунок.
Круті скелі стискали ріку, а її рівний потік віяв спокоєм. Однотонне бризкання хвиль об каміння лунало як попередження: «Півгодини півгодини до скидання води» Михайло знав цей знак.
Вище за течією стояла гребля місцевої ГЕС. Весняні паводки переповнили водосховище, і минулого дня усім господарствам вниз за течією надійшли повідомлення незабаром почнеться інтенсивне скидання води, і ріка підніметься. Повені не чекали: береги круті, але низинні луки тимчасово затопить. Михайло знав не завадить ще раз перевірити насосну станцію раптом десь ослабло кріплення.
Кульгаючи, супроводжуваний тихим скрипом протезу на лівій нозі, він обійшов територію. Усе було в порядку. Ще вчора він перевірив труби та паркан, але зайва перевірка ніколи не завадить. Зняв кепку, провів рукою по сивим коротким волоссям, розклав невеличкий килимок на камені й сів, розтираючи культю. Нога боліла кожна зміна погоди нагадувала про це. Михайло запалив цигарку й почав чекати. Він любив спостерігати, як відкривають шлюзи. Спочатку чується далекий гуркіт, потім зявляється біла піна, а далі раптовий потік води, що змиває гілки, сміття, минулорічне листя. Ріка ніби оживає, позбавляючись усього зайвого.
Він зняв протез, поклав поруч і, примружившись, спостерігав, як повалене дерево повільно пливе водою потоне чи ні? На півдорізі воно застрягло на мілині. «Зачепилося», констатував Михайло. За десять хвилин, коли почнуть скидати воду, потік його змине. Але раптом він побачив щось дивне: поміж гілок щось малося. Нахилившись ближче, він упізнав то був кіт. Сірий, мокрий, тремтячий, він відчайдушно намагався вилізти вище. Тепер він сидів на самій верхній гілці, за двадцять метрів від берега, і вчіплявся у неї кігтями.
«Бідолаха, подумав Михайло. За десять хвилин відкриють шлюзи він не виживе». Швидко закріпив протез і прикинув відстань до дерева. Шансів на порятунок було мало, але він не міг просто піти. Цей погляд наляканий, але все ж сповнений надії він уже бачив десь колись.
Майже тридцять років тому Михайло служив за контрактом. Був сержантом на «гарячій точці», разом із молодим солдатом Дмитром вони йшли у дозор. Піднімалися вгору, стежка була вузькою. Дмитро побіг наперед і снайперська куля розтрощила йому коліно. Він впав, кричучи від болю. Михайло памятав той погляд німе звернення по допомогу й усвідомлення, що будь-яка спроба врятувати може коштувати життя обом.
Не думаючи, він відкрив вогонь у бік снайпера, щоб відволікти увагу, а потім кинувся до товариша. Кулі свистіли повз, одна зачепила його шолом. Але він зумів втягнув Митька за камінь, поки взвод прикривав їх димовими шашками. А вночі він сам наступив на міну Відтоді обидва жили без ніг: один без правої, другий без лівої.
Михайло швидко скинув телогрійку, схопив килимок і вступив у крижану воду. Лідяна вода палила шкіру, відірвало подих, але повертатися було вже пізно. Повіз до дерева, стиснувши зуби, щоб не клацали. Вже був на мілині. Зверху почувся потужний гуркіт шлюзи відкрили.
Ну ж бо, кіцю, не бійся! прохрипів він, простягаючи руки.
Кіт, ніби зрозумівши, стрибнув на Михайла й вчепився кігтями йому в плече. Біль пронизав його, але він лише видихнув: «Тримайся». Розвернувся й поплив назад, важко перебираючи ногами. Холод паралізував тіло, протез заважав, сили покидали його. Гуркіт води ставав сильнішим хвиля вже наближалася. Михайло відчув під ногами дно, зробив останній крок і впав, втрачаючи свідомість. Останнє, що він побачив: кіт вистрибнув на берег.
Він прийшов до тями біля багаття. Поряд із ним шипів чайник, а кіт вже сухий сидів біля вогню.
Ну от, варто було залишити тебе одного і ти вже потрапив у пригоду, буркнув знайомий голос. То був Дмитро, той самий Митько, тільки з просякнутим сивиною. Ле
