Після того, як я сказав дружині, що її донька це не моя проблема, правда про нашу родину спливла на поверхню
Роман вже багато років залишався холостяком. Навіть його молодший брат давно був одружений і виховував дітей. А Роман усе якось не міг знайти свою одиницю серед нулів не щастило з кандидатками в наречені. Усі родичі не давали перепочинку: Ну коли ти нас нарешті порадуєш весіллям? Сам Роман вже був готовий до нової сторінки. Як стукнуло йому 34 вирішив, що досить жити на самоті.
Одного разу в київському нічному клубі він побачив свого колегу, який танцював з дівчиною. Почали перемовлятися прямо на танцполі, як старі знайомі.
Отак диво ти тут! Я з дружбою святкую?
Доброго вечора, Романе. Моя подруга приїхала з Харкова, вирішили прогулятись, місто досліджуємо.
Та то круто! То познайом, не соромся.
Звісно, це Людмила.
Вітаю в Києві, Людмило! Я Роман.
Дуже приємно знайомитись, новим людям завжди рада! Давайте дружити?
Я не проти!
Людмила була із тих, про яких кажуть хороше виховання й міцний стержень. Ну прямо все в одній упаковці Роман остаточно пропав. Сів із нею балачити і зрозумів, що це його ідеал. Та за чаєм виявилось, що Людмила має доньку-школярку. Спочатку він задумався: Чи треба мені таке? А потім вирішив, що нічого страшного дитина ж не проблема, а плюс.
Почали жити разом все було прекрасно. Донька то в школі, то на гуртках, то на музичній. У літку на канікули до бабусі.
Людмила працювати не поспішала. Та ти ж заробляєш більше, ніж радіо ведучий, для чого ще й мені в офіс? жартувала вона. Однак, з часом Роман помітив, що у неї апетити зростають. І це не про ковбасу чи помідори з базару. Вона хотіла, щоб донька займалась в репетиторів, ходила на танці, малювання і ще купу всього.
Романе, треба гривні на додаткові заняття, скинеш більше цього разу?
Добре, я тільки за, щоби дитина не сиділа на місці.
І щораз вся справа дорожчала. Ще ціни в Києві тільки встигають підніматися. Роман терпів, але не безкінечно. Одного разу він не втримався і виклав Людмилі свої думки:
Людмило, вчора дзвонила вчителька їдуть у Карпати класом.
І?
Хочу, щоб донька поїхала, але треба грошей. Чимало гривень. Це не добре, якщо вона не поїде всі інші їдуть, тільки ми думаємо.
Людмило, мені вже не до сміху від цих нескінченних витрат. Чому її рідний тато ні копійки не дає?
Ти ж знав, що в мене є дитина. Сам погоджувався! Якщо ти такий черствий і меркантильний не треба було брати мене в дружини. Я в шоці!
Сказавши це, Людмила розплакалась і зачинилась в кімнаті. Роман подумав і вирішив попросити вибачення, у кожного свої слабкості. Дав ті гривні, що просила. Але на душі залишилася кислинка. Чому її тато ніяк не допомагає? Вирішив знову поговорити.
Людмило, не ображайся, не хочу сваритись. Чому твій колишній ані копійки не дає?
Я сама проти його подачок. Не хочу і крапка.
Це не нормально. Виходить, чужий чоловік платить за все, а рідний нічого? Ніби й не існує.
Чужий? Я думала, що моя донька вже рідна для тебе. Помилилась?
Можеш і мене звинувачувати. Я теж маю що сказати.
Можливо. Але я до колишнього не звернусь: не хочеш давати на дитину не давай! Зароблю сама. Принижуватись перед кимось не хочу. Втомився від відповідальності? То просто розійдемось.
Для чого така драма? Давай обговоримо й вирішимо.
Я не в гуморі щось вирішувати. Йду спати. Можеш лягти тут на дивані.
Роману залишилась тільки канапа. Крутився, думав ось таке життя: горда жінка, складна донька й у перспективі ще більші клопоти по мірі дорослішання. А тато собі живе, як ні в чому не бувало. І одного разу знайшов Роман у ноутбуці Людмили фото екса: дорога машина, брендовий одяг не голота. Доньку б утримував легко, аби захотів! Все через гордість Людмили. Врешті Роман вирішив поговорити з ним самостійно.
