Побачити на власні очі
Після страшної трагедії, коли в автокатастрофі я втратив дружину та нашу шестирічну доньку, Наталку, ще довго не міг прийти до тями. Більше шести місяців пролежав у лікарні нікого зустрічати не хотів, поруч терпляче залишалася моя мама Олена, яка неспішно розмовляла зі мною, хоча я мало що чув.
Одного разу вона сказала:
Сину, бізнес Квітки тепер під загрозою. Все ледве тримається, Петро ледве справляється. Він мені телефонував і просив переконати тебе повернутися до справи. Добре, що Петро чесна людина, але…
Після цих слів я наче прокинувся.
Мамо, треба щось робити… Думаю, моя Квітка була б рада, якби я не кинув її справу. Добре, що вона ще до трагедії навчила мене багато чого й взяла до офісу.
Я повернувся на роботу і втримав сімейну справу на плаву. Бізнес поступово йшов угору та серце рвалося за донькою. Наталку не могли замінити ні гроші, ні робота.
Якось мама сказала:
Сину, я порадила б тобі взяти дівчинку з дитячого будинку. Причому таку, якій ще важче, ніж тобі зараз. Ти врятуєш їй життя, і відчуєш справжній сенс існування.
Я довго про це думав і дійшов згоди. Ніхто не замінить мені рідної доньки, але допомогти іншій дитині я зможу.
Так я опинився у дитячому будинку. Там мене познайомили з дівчинкою на імя Левко. Її майже не бачили батьки, коли дізналися, що дитина майже незряча, покинули в пологовому. Хоча обоє були освічені й респектабельні їм забракло мужності прийняти відповідальність. Як бачимо, підлість і боягузтво не минають й освічених.
Левка так і потрапила в інтернат. Виховательки назвали її Левкою. Вона майже не бачила світу навколо розрізняла лише обриси. Проте навчилась читати, обожнювала казки і вірила, що одного дня знайде свою фею.
Коли Левці було майже сім, ця фея зявилася гарна, заможна та одночасно глибоко нещасна. Дівчинка не могла розгледіти мене, але серцем відчула доброту. Керівниця закладу подивувалась, чому я хочу взяти дитину з інвалідністю, але я обмежився банальними словами, що маю і фінансову змогу, і бажання допомогти.
Вихователька вивела Левку за руку. Щойно я її побачив, одразу зрозумів: вона моя донька. Світле волосся, блакитні очі, добрі, але невидячі.
Хто це? спитав я.
Це наша Левка, вона надзвичайно лагідна і зворушлива, відповіла вихователька.
Левка моя, вирішив я одразу.
Ми з Левкою стали рідними душами, обоє шалено потребували одне одного. З її появою життя змінилося у мене зявився сенс. Я звернувся до лікарів. Сказали можна спробувати операцію, якщо пощастить, дівчинка побачить світ, лише доведеться носити окуляри.
Перед школою операція відбулась, але Левка бачила погано. Ще залишався шанс але час мав зробити своє. Я все життя зосередив на донці, бізнес йшов угору, але мене вже ніхто з жінок не цікавив. Левка росла надзвичайною красунею, закінчила університет, не була розбещеною, працювала разом зі мною. Я беріг її оточення, остерігаючись шахраїв, охочих до грошей.
Та одного дня Левка закохалась. Я сам познайомився з її обранцем Сергієм. Мені нічого підозрілого не впало в око, тож дозволив їм зустрічатися. Невдовзі Сергій запропонував їй стати дружиною. Розпочалася підготовка до весілля, а на півроку після нього була запланована остаточна операція для Левки по відновленню зору.
Сергій був уважний і турботливий, але іноді його доброта здавалася награною на це я волів не зважати. Одного дня вони поїхали оглядати ресторан на Київщині, де мало відбутися весілля. Сергій поклав телефон на стіл, але його машину щось сполохало на парковці, він вибіг надвір.
Тим часом задзвонив його телефон наполегливо. Левка довго не хотіла брати, та дзвінок не замовкав. Взяла слухавку і просто почула голос майбутньої свекрухи, пані Валентини Михайлівни.
Синочку, я все придумала! Ми швидко позбавимось сліпенької Левки. У знайомої є дві путівки в Карпати, я домовилась. Після весілля поїдете, скажи їй, що мрієш подивитись на вершини гір. Відпровадь її стежкою, допоможи ну, зроби так, щоб впала і сама скотилась. Потім звернешся в поліцію пропала дружина. Мовляв, посварились пішла сама. Поплач, зобрази горе, вимагай пошуків. Коли знайдуть, усе зрозуміють нещасний випадок в чужій країні. Я впевнена, ти зумієш зіграти роль згорьованого чоловіка навіть її тато повірить! Інакше бачиш: якщо зроблять операцію, нічого вже не вийде. Таких грошей втрачати не можна! Зрозумів, сину? Думай! Я відключаюсь.
Левка кинула телефон на стіл, ніби той обпік її руки.
Значить, мене хочуть убити… Й Сергій погодився? тривожно йшли думки.
Ще мить тому вона була щасливою нареченою… Нестерпно було думати, як ті, кого вже вважала рідними, здатні на зраду. Дрижаки пробігли тілом, Левка ледве втримувалась, коли Сергій повернувся:
Дивно. Мабуть, кішка залізла, нічого не порушено, сказав він. А тоді знову задзвонив телефон, Сергій схопив:
Так, так, Іване, зараз буду, і звернувся до Левки: Мене терміново кличуть в офіс.
Їдь, тихо сказала вона. Я зачекаю маму ми з нею обговоримо декорації залу.
Сергій поспішив у справах.
Левка залишилась сама й гірко плакала. Коли побачила знайому адміністраторку Галину, пробувала пояснити, що чекає маму, бо в нареченого раптово виникли термінові справи.
Я вже їхав до ресторану, бо знав про підготовку до весілля, але здивувався, почувши стурбований голос доньки.
Я приїхав через двадцять хвилин.
Доню, що сталося?
Тату, мене хочуть убити… Сергій і Валентина Михайлівна. Я почула, коли Сергій забув телефон на столі, а на парковку вибіг дивитись на машину. Вона сказала йому влаштувати нещасний випадок у горах, поки ми не зробили мені операцію.
Ти певна? Все гаразд із тобою?
Татку, повір, я все чула. Вона навіть не здогадалася, що слухаю я, а не Сергій. Він же ні про що не підозрює.
Я не міг повірити, що так помилився в цьому хлопцеві. Треба діяти. Ми з донькою все осмислили й, коли знову подзвонив Сергій, я взяв слухавку:
Сергію, тепер уважно послухай. Про ваші плани я знаю. Про Карпати, про випадкову смерть доньки все відомо. Якщо щось трапиться, телефон уже буде в поліції навіть видалені записи фахівці відновлять.
У слухавці хвилину стояла тиша.
Це не я, це все мати…
Соромно… Ховаєшся за матірю. Прощавай, Сергію.
Вже наступного дня Сергій зник із Києва, забрав у матері гроші й утік, боявся, що я звернуся до поліції. Його мати також поспіхом подалася до подруги у Львів.
У клініці Левці зробили другу операцію. Я тримав її за руку, доки не зняли повязку з очей. Вона сиділа зі мною на лавці перед клінікою, поруч її підтримував молодий лікар Богдан Романович, досвідчений хірург.
Було помітно, що Богдану Левка дуже подобається. Я уважно стежив за ним, але бачив щирість і захоплення. Коли з неї зняли повязку, він вручив величезний букет айстр. Левка була шокована: тепер вона на власні очі бачила й розкішний букет, і гарного світловолосого лікаря з сіро-голубими очима.
Я щаслива, тато, я все бачу! залились сльози радості. Богдан одразу кинувся її втішати.
Тепер Левка мала носити окуляри, але це дрібниці поряд із тим, що мала раніше.
Минуло трохи часу Левка і Богдан зіграли гарне весілля. А через рік у них народилась дівчинка із сіро-голубими очима, як у татка. Левка щаслива у неї чоловік, який завжди підтримає і захистить.
Ця історія навчила мене: навіть у найбільших втратах і зневірі все одно варто відкриватися добру та не зневірятись у людях. Варто ризикувати, брати на себе відповідальність, бо тільки тоді знову відчуваєш смак справжнього життя й бачиш цей світ на власні очі.
