ПОДАРУНОК
Ну, синку, розповідай, як у тебе справи, як день минув?
Тато Андрій, щойно повернувшись з роботи, підхопив пятирічного Марка й посадив поруч на диван, лагідно скуйовдив йому світле волосся на голові. Поки мама Ярина готувала вечерю, вони удвох вели щиру розмову. Квартира була затишна, тепла, а в кутку вітальні, між телевізором і шафкою, загадково мерехтіла яскрава, розцяцькована ялинка до Нового року залишалась доба.
Все добре! урочисто повідомив Марко. А в мого друга Степана кепсько.
А що трапилося зі Степаном? стурбувався Андрій. Це той, що з сусіднього під’їзду?
Він, кивнув хлопчик.
Йому на сьогоднішньому ранку в садочку не дали подарунок, підхопила з кухні Ярина, вся у хмарі духмяного запаху запеченої курки. Бідолашний хлопчина Ну, мийте руки і за стіл, вечеря вже готова.
Як це не дали? здивовано перепитав Андрій, встаючи з дивану. Всім дали, а Степану ні? Нечувано!
Всім дісталося, а йому ні, заявив Марко, сповзаючи за татом. Снігуронька і Дід Мороз усім віддали, а він чекав, чекав і не дочекався.
Та що це за Дід Мороз зі Снігуронькою такі, що дитину обділили? сердито вибухнув Андрій, сідаючи за стіл.
Та не в них діло, знизала плечима Ярина. Може, мама його забула здати гроші, а може, не мала чим. Буває. Марко, руки чисті?
Я з ним мив все чисто, підтвердив тато, обережно розділяючи курку на порції й розкладаючи по тарілках. Ну нехай не здала. Але як завідуюча… як її… Ганна Володимирівна? Як вона сама допустила таке, щоб дитину при всіх так принизили?
Ганна Володимирівна і була Снігуронькою, сумно додав Марко. А Дід Мороз у нас завгосп.
Тим більше! не заспокоювався Андрій. Невже не могли знайти один пакет для хлопця? А потім із батьками б якось порішали
Не знайшли, зітхнула Ярина. Я б на їхньому місці щось таки придумала.
А Степанові батьки? уперто допитувався Андрій. Як допустили?
До речі, синку! звернувся батько до Марка, що завзято ласував курячою ніжкою. Ти поділився своїми солодощами з другом?
Марко докірливо зиркнув на тата:
Так, хотів, і Сергійко, і Наталя, і Алік… Та він не взяв нічого ні в кого.
Ото гордий не кожний так зуміє! здивувався Андрій. А сльози роняв?
Я не бачив чесно признався хлопчик.
Все одно, він не заслуговував на таку прикрість, зітхнула Ярина. Я уявляю собі, як йому було боляче.
Треба справедливість повернути! раптом твердо промовив Андрій, щоки йому загорілися, очі засвітились, ніби вже на щось наважився.
А як? обережно спитала Ярина, витираючи рот серветкою. Марко з цікавістю задивився на тата.
А так! загадково відповів Андрій. Хтось із вас знає, де живе цей Степан? Марко?
Ніколи не був у нього вдома, похитав головою хлопчик. Ми тільки на дворі та в садочку граємося.
Я, може, дізнаюся, задумливо сказала Ярина. Подругу наберу, вона тут усіх знає. Однак для чого?
Подзвони їй, наполіг Андрій.
Добре, погодилась Ярина, але зі столу все самі прибирайте, і посуду миєте.
Квартира тридцять пята, прізвище Підгорні, через кілька хвилин повідомила Ярина. Маму звати Валентина. Батька немає раніше був, та пішов, чи то сам, чи Валентина його виставила Тепер живуть удвох.
Такі подробиці! з усмішкою похитав головою Андрій.
Моя Галя в домкомі, все про всіх знає, засміялась Ярина.
Гаразд, усе зрозуміло, сказав Андрій. Марко, ти вже весь подарунок зїв?
Не встиг, мама казала багато солодкого шкідливо, зізнався хлопчик.
Значить, пакунок залишився?
Так, я акуратно відкрив.
Чудово, знову погладив по чубчику тато. А можеш перекласти решту в інший пакет, а цей дай мені?
Навіщо? насторожився Марко. Все ж приніс із кімнати яскравий пакет, що став легший. Вміст витрусив на стіл цукерки, печиво
Мама, помовчавши, нарешті озвалася:
Ви, мої дорогі, хочете віддячити Степанові? І коли? Хто понесе?
Найкраще сьогодні! вирішив Андрій. Ти як думаєш, Марко?
Звісно, тату! Покладу йому трохи своїх цукерок?
Якщо не шкода добре, схвалив Андрій.
Ми разом підемо? спитав Марко, укладаючи частину солодощів.
Ти ж пробував давати, сумнівався тато. Парубок гордий, давай інакше
Він пішов у кімнату і повернувся Дідом Морозом! Справжнім у білосніжних повстяних чоботах, червоному кожусі з білою опушкою, оригінально розшитій шапці, з довгою білою бородою, посохом і прикрашеним мішком для подарунків. У мішку поки пусто.
Марко здивовано глянув на тата, а потім тихо запитав:
Тату, це ти був Дідом Морозом минулого року? І позаминулого?
Я, сину, зізнався Андрій. Вибач, що не казав одразу. Колись попросили на роботі побути Дідом, і так уже три роки щороку й вдома вітаю.
То ти наш власний Дід Мороз! радісно вигукнув Марко і обійняв тата.
Ярина додала ще цукерок, завязала на пакеті вузол з яскравої стрічки, Андрій сховав його до мішка.
Ну що, не проти, щоб я Степана навідав? запитав Андрій.
Ні! відповіли Ярина й Марко.
Можна я піду разом як зайчик? попросив Марко.
Замість Снігуроньки? жартував тато.
Зайчиком! захоплено вигукнув Марко й помчав одягатися. Зявився у білому комбінезоні з вухами й картонною маскою з намальованими вусиками та хвостиком.
Я сподіваюсь, Степан тебе не впізнає, погодився Андрій. Але куртку вдягни: зима ж!
І от батько із сином рушили до виходу. Ярина крізь сміх дивилась, як поряд із статним Дідом Морозом семенить маленький зайчик, несучи майже волоком мішок із подарунком.
Минуло хвилин десять повернувся Андрій, червоний, розгублений.
А Марко де? сполохалась Ярина.
В Степана залишився гратись, зараз заберу. Андрій, клацнувши бородою, впав на диван. Дивні речі!
Він почав переповідати, що сталося. Виявилося вони з Марком були вже… шостими, хто того вечора приніс Новий рік до Степана! І не останні. А перед ними й сама завідуюча, Ганна Володимирівна, йшла, вже не у ролі снігуроньки.
Як вибачалася, як розкланювалась перед хлопцем і його мамою, розповідав Андрій, знімаючи кожуха та бороду. Виявляється, хтось зняв відео на ранку й виклав у мережу на міському порталі тисячі переглядів і коментарів!
Що за історія! здивувалась Ярина.
Та головне те, додав Андрій, що мама Степана трохи спізнилась із грошима на подарунок
В певній мірі сама винна, втрутилась Ярина. Але одна, грошей не завжди вистачає. У садочку могли ж щось придумати!
Керівництво не стало розбиратись, просто викреслили хлопчика із списку. Виходить, невинна дитина постраждала.
Ех, якби я була начальником Ганни Володимирівни, сумно зітхнула Ярина. Таку безсердечну людину треба звільняти
Може й звільнять, погодився Андрій. А може, здумає, виправить.
Тут він додав:
Знаєш, навіть батько Степана прийшов! І з подарунками, і винуватий, ледь не плакав
Справді? радісно вигукнула Ярина.
В цей момент пролунав дзвінок у двері. До хати забіг Марко.
Чого сам прийшов? здивувався Андрій. Ми ж домовлялись, що я заберу.
Я вже не малий! образився Марко. Там стало нецікаво.
Чому?
Бо мама з татом Степана спершу сварились, потім плакали. Ми з ним вийшли на кухню, а вони вже обіймаються. Коли Степан приєднався, всі троє стали обійматися і плакати знову. Дивні вони Ніхто й не помітив, як я тихенько вийшов
Андрій із Яриною переглянулись і розсміялись із полегшенням.
Ну, мої любі, нумо пити чай, сказала Ярина. Потім, хто не засне, зустрічатимемо Новий рік. Нехай у всіх буде щастя!
Нехай! широко посміхнувся Марко.
