— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захватом, — вимовила задоволена собою донька.
Микола вийшов із ванної, прикрившись лише рушником. Краплі води блищали на підкачаних грудях. Не чоловік, а мрія. В грудях Оксани солодко занило серце.
Микола сів на край ліжка, простягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.
— Не треба, бо я так ніколи не піду. Мені час. Настя, певно, вже вдома. — Оксана потерлася щокою об його плече.
Він зітхнув.
— Оксанко, ну скільки можна? Коли ти розкажеш доньці про нас?
— Три місяці тому ти навіть не знав, що я існую, і чудово жив. — Оксана встала й почала одягатися.
— Мені здається, що я не жив, а чекав тебе. Я й дня не можу…
— Не рви мені серце. Не проводжай мене, — сказала Оксана й вислизнула з кімнати.
Вона йшла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… із осуду.
І не дивно — висока, струнка, з виразними очима й пухкими губами. Темні густі коси вибивалися зі заколки. А Оксані так хотілося стати непомітною.
***
Вона вийшла заміж рано, у двадцять, по щирому коханню. Майже відразу завагітніла. Чоловік намагався переконати зробити аборт — мовляв, рано, треба на ноги стати, ще встигнуть. Але Оксана не здалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що чоловік зміниться. Та він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків байдужі до дітей.
Одного разу подзвонила якась жінка і назвала адресу, де часто буває її чоловік по вечорах. Оксана не кинулася перевіряти, дочекалася його й прямо запитала. Він спочатку заперечував, потім виправдовувався, а потім закричав:
— Якась божевільна сказала, а ти повірила? Ти від неї недалеко пішла. Я йду, і ти про це пошкодуєш…
Він вийшов, грюкнувши дверима. Оксані не хотілося жити, але донька потребувала уваги, і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за названою адресою, стала за деревом у дворі й почала чекати. Незабаром повз пройшов чоловік із молодою жінкою під руку. Вони зайшли у під’їзд.
Наступного дня Оксана подала на розлучення. Знала — пробачити не зможе, не такий характер. Віддала доньку до ясел і вийшла на роботу.
Іноді у її житті з’являлися чоловіки, але жоден не подобався настільки, щоб зв’язати з ним життя. І лише через багато років Миколі вдалося підкорити її серце. Високий, гарний, як і вона. Між ними спалахнув пристрасний роман. Одного разу Настя запитала, куди мама так ретельно збирається.
— На побачення, — напівсерйозно відповіла Оксана.
— А-а-а, — багатозначно протягнула донька.
Більше вона не питала.
Фігурою Настя пішла в матір, але обличчям — не така вродлива. Усі дивувалися, як у таких гарних батьків могла бути зовсім звичайна донька. А Оксана раділа — краса хліба не дасть, й лише проблеми з нею.
У неї ніколи не було подруг. І причина була не в Оксані, а в заздрості дівчат. Боялися виглядати тьмяно на її тлі. Можливо, тому й вийшла заміж рано — сподівалася знайти в чоловікові друга.
— Мелкуватий і простенький, хоч і гарний, — казала мати.
***
— Настю, я вдома, — голосно сказала Оксана, заходячи в квартиру.
— Я вчу уроки, — відповіла донька зі своєї кімнати.
Оксана переодягнулася й пішла на кухню. Незабаром туди прийшла Настя, сіла за стіл і одламала шматочок хліба.
— Не псуй апетит, зараз вечерятимемо, — сказала Оксана, поставила на стіл тарілки й сіла напроти доньки. — Я хотіла з тобою поговорити.
— Хотіла, то й говори, — сказала Настя, з апетитом їдучи вечерю.
— Скоро мій день народження.
— Я пам’
