Отакої історії…
Марічка завжди була слухняною дитиною. Вчилася добре, мамі з бабусею клопоту не завдавала. А от у випускному класі закохалась — і все змінилося. Почала прогулювати уроки, грубити, яскраво фарбуватися. Наталка випадково знайшла у її шухляді дорогу косметику.
— Мені подарували, — відповіла донька.
— Хто ж такий щедрий? — поцікавилась Наталка.
— Іванко.
— Отак? А в нього звідки гроші? — Наталка подумала, що це однокласник.
— Він вже працює.
Отак і дізналась мати, що у доньки не просто хлопець, а дорослий чоловік, який закінчив університет і має роботу.
— Ти хоч розумієш, що ти ще дитина для таких стосунків? — почала Наталка.
— Я не дитина. Тобі можна було, а мені ні?
Наталка замигала.
— Я не зустрічалась із дорослим… Стій, ти що, вагітна?
— Так, мамо, — вигукнула Марічка. — Ти теж народила мене у вісімнадцять. Бачиш, яблучко від яблуні недалеко скочується. Ти ж завжди казала, що я в тебе… — додала вже тихіше.
Наталка з жахом дивилася на доньку.
— Все, я пішла. — Марічка пройшла повз матір до дверей.
— Куди ти? Ми ж не домовились! — Наталка кинулася слідом. — А уроки? Іспити ж скоро… — говорила вона, стоячи над донькою, поки та зав’язувала кросівки.
Марічка різко випрямилась, здула з обличчя пасмо волосся й викликаюче подивилася на матір.
— Уроки… Та ти про що, мам? А сама з ким по вечорах затримуєшся? Думаєш, я не знаю?
Наталці здавалося, що вона дуже обережна, що донька зайнята собою й нічого не помічає. Марічка кинула на неї переможний погляд і вийшла.
— Марічку! — безпорадно крикнула Наталка у зачинені двері.
Вона повернулася в кімнату й сіла на диван. Донька справді виросла — і проблеми теж. Вагітна… Господи, не може бути! Треба було раніше говорити, а вона думала, що та ще дитина. Ні, ще не пізно, треба щось робити. А з ким можна порадитись? Звісно, з мамою.
— Мамо, що робити? Марічка зустрічається з дорослим хлопцем. Вона вагітна… — Наталка вилила матері всі думки по телефону.
— Може, ти себе накручуєш?
— Ні. Вона сама сказала. Я не знаю, що робити…
— Вона вся в тебе. Ти теж мене мало слухала. Треба було за того… Як його?
— Та я ж його не любила! І мова не про мене.
— Саме про тебе. Вийшла б заміж тоді — був би у Марічки тато, не шукала б його на стороні.
Наталка зрозуміла, що мама має рацію.
— Мам, а чому ти не дозволила мені зробити аборт? — тихо запитала вона.
— А ти жалкуєш, що народила Марічку?
— Ні, звісно ні, але…
— Ось тобі й відповідь. Уяви своє життя без неї. І головне — не кричи на неї, не тисни, буде гірше.
Вони довго розмовляли. Наталка не лягала спати, чекала доньку. Коли Марічка повернулася, вона зайшла до неї в кімнату. Та якраз знімала через голову светр. Погляд Наталки впав на оголений живіт. Донька завжди була тонкою, але тепер здалося, що він округлився. Значить, не брехала. Наталку кинуло в жар.
— І скільки вже? Три-чотири місяці? — запитала вона понуро.
Марічка здригнулась і притулила до живота светр.
— Доню… — Наталка підійшла й обняла її. — Я не буду сваритись. Хочу знати все, щоб допомогти.
Марічка підвела на неї очі. У них стояли сльози.
— Він обіцяв, що я не завагітнію…
— Він знає?
Донька кивнула.
— І що далі?
— Пробач, мам…
— Не плач. Як ви взагалі познайомились? Де він працює?
— Він у… Мам, він хороший. Ми одружимося після іспитів. Він знімає квартиру недалеко.
— Він не звідси?
— Так, закінчив минулого року політех.
— Ти вирішила народжувати? А навчання? Не будеш вступати?
— Ні. Але потім… — Марічка відвела погляд.
— Гаразд. Пізно вже. Лягай спати. Ранок вечора мудріший. — Наталка вийшла.
Вона не могла заснути. Хто б заснув після такого? Наталка знову переживала власну історію.
У школі їй подобався однокласник, але вони не зустрічалися. Все сталося випадково. Він запросив компанію до себе, коли батьки виїхали. Випили, потанцювали. Наталці стало погано. Він відвів її у кімнату, поклав і вкрив. Вона заснула. А потім… Усе відбулося швидко, і вона сподівалася,
