Поступово ми провели до її хати воду, а згодом і газ. Потім облаштували всі зручності дикими фарбами й напівпрозорими вікнами, ніби хата стала бадьорим сном на узліссі. Потім я натрапила на її хату у марево електронних сторінок, де продають нерухомість ніби там вона причаїлася, як сич на дротах над вечірнім селом.
Моя сімдесят восьмирічна тітка має дві сестри. Одна з них моя мама. Тітка Зоряна була одружена не менше десяти разів. Останній чоловік помер десять років тому без слів, тільки лишив тінь на схилах двору. Дітей у неї не було. Тітка з чоловіком мешкали в хаті старій, що ніколи не знала цивілізації. Два кімнати, а туалет, мов зозуля в дереві, стояв у холодку за хатою.
Її чоловік із тих, про кого кажуть: ходить між світом і снами, а на світі залишає тільки сліди на піску. Ми навідувались часто, ніби ходили у вішані сни. Молодша сестра тітки жила у Швеції, де вулиці пахнуть мигдалем. Вони розмовляли телефоном, як у казках мов дзвінки летять з дзеркала у дзеркало.
Після смерті її чоловіка ми стали частіш їздити до тітки купували вугілля, дрова, витрачали власні гривні, допомагали садити огірки в рядках, що плуталися, наче рядки на аркуші з дитячого вірша. Нічого ніколи не брали від неї, навіть чай із липою. Кілька разів пропонували перебратися до нас у місто, та вона говорила, ніби голосом озера: Я не для міста створена.
З часом провели їй воду, а згодом проріс у хаті газ. Полагодили дах, вивели łaźню на подвіря склали зручності з різнокольорових мрій. Хотіли, щоб тітці жилося добре у нашому селі, де кожен вечір як казка, а світанки як пісня. Тітка Зоряна в подячній задумі сказала, що віддасть хату нашим дітям, мов би на згадку.
Їздили до неї на кожне слово, ніби слова самі вели нас дорогою в туман. Та згодом сталося так, що тітка поїхала до молодшої сестри у Швецію. Якось дивно: до того між сестрами не було особливих розмов, а тепер любов проросла мов кульбаба через щілину в асфальті. А щодо хати сказала: Поки залишайте, хай стоїть під сонцем!
Я думала, що, може, як би там не складались відносини, тітка Зоряна ще повернеться. Її сестра у Швеції має свою родину чоловік, доросла донька Марічка. Всі мешкають в одному домі, де кожна кімната, як клаптик іншого сну.
Ми мали ключі, вирішили поїхати наступної неділі, перевірити, чи все гаразд. Але ключ не підійшов до замка замок замінили, а на воротах великими білими літерами, ніби сніг на червневому сонці, було написано: Продається.
Вдома я знайшла хату тітки на сайті нерухомості, в розділі Мрії про село. Подзвонила до посередника. Виявилося, хату вже продано майже за двісті тисяч гривень. Тітці я не дзвонила образа лягла між нами, як сонна ріка.
Якби ми не вкладали туди сили, любові і грошей, вона нічого б не вартувала. Тітка зателефонувала через місяць, сказала, що хату продала, гроші передала племінниці доньці сестри зі Швеції. А я сиділа мов за скляною стіною, не знала, як сказати чоловікові, що ті гривні, які ми вплітали у її дім, буцімто пішли за водою у чужому сні.
