Привіт, люба! Хочу поділитися з тобою історією, що сталася зі мною і моєю родиною.
Довго я не була в квартирі свого сина, бо не хотіла, а то й не могла. Сльози давно не лились горе перейшло в тупий постійний біль і безвихідність.
Сину Дмітрию було двадцять вісім. Він ніколи про здоровя не скаржився, закінчив університет, працював, ходив у спортзал, зустрічався з дівчиною. Два місяці тому він заснув і не прокинувся.
Я розвелася з чоловіком, коли Дмітрию було шість, а мені тридцять. Причина банальна зрада, і не один раз. Аліменти не платив, ховався. Син виріс без батька, допомагали батьки. Час від часу в моєму житті зявлялися кавалери, але я так і не наважилася на друге шлюб.
Працювала я і заробляла. Спочатку орендувала невеличкий куток у супермаркеті для свого магазинчика оптичних оправ і окулярів. Я була лікаремофтальмологом. Потім взяла кредит у гривнях, придбала власне приміщення і стала власницею солідної «Оптики», в якій був і мій кабінет. Консультувала пацієнтів, підбирала окуляри.
Минулого року купили синові однокімнатну квартиру в Києві, на одній будівлі. Зробили невеликий ремонт. Жити б і жив.
Тим часом пил навколо, і я взялася за ганчірку. Протираючи підлогу, відсунула диван, і з його глибини випав телефон Дмітра. Не могла його знайти, тож поставила на зарядку.
Сиділа вдома, зі сльозами в очах, переглядаючи фотографії на його телефоні: Дмітрій на роботі, з друзями на відпочинку, з коханою. Відкрила Viber, і вгорі було повідомлення від друга Дениса. Фото незнайома молода жінка з хлопчиком, який виглядає, як дві краплі води, на мого маленького Діма!
«Памятаєш, ми тусували у Лені на Новий рік, ще коли вчились в інституті? У неї була подруга. Я зустрів ту подругу з хлопчиком, вона, виявилося, орендує квартиру навпроти. Ось цей хлопчик тобі знайомий! Скинув фото, типу на память».
Повідомлення було на тиждень до трагічної події. Тобто син знав і нічого не сказав. Ось так історія!
Денис жив у тому ж районі, я знала його. Наступного дня після роботи під’їхала до будинку, де живе хлопчик. Дімка так його звали одразу мене впізнав, бо хтось би не впізнав свою кровинку? Він біг за хлопцем на велосипеді і просив покататися.
Я схилилась до нього й запитала: «У тебе немає велосипеда?» Хлопець відповів, що немає. Підходить його мати, виглядає їй трохи більше двадцяти. Яскравий, безвкусний макіяж трохи спотворює її миле обличчя.
«Хто ви?» спитала вона.
«Здається, я бабуся цього хлопчика», відповіла я.
«А я Зоряна, мати Дімки, приємно познайомитися», сказала вона.
Я відвезла їх у кафе. Дімка замовив морозиво, а ми з кавою. Зоряна розповіла, як шість років тому приїхала з села, була їй сімнадцять, поступила в професійне училище на швачку. На новорічні канікули її подруга Лена запросила її до себе. Лена дружила з Денисом, він прийшов святкувати разом із Славою. Тоді Зоряна і Слава потрапили в інтим. Слава залишив свій телефон, пообіцяв дзвонити, та ні разу не передзвонив.
Коли Зоряна зрозуміла, що вагітна, сама подзвонила йому. Вони зустрілися, Слава розлючений накричав її, сказав, що порядні дівчата самі повинні думати про протизаплідні засоби, залишив гроші на аборт. Прощаючись, попросив, щоб вона зникла з його життя назавжди. Більше вона його не бачила.
Училище не закінчила, з гуртожитку вигнали з дитиною. Повернутись у село неможливо мами давно немає, батько і брат пють.
Зоряна знімає кімнатку у самотньої бабусі, доглядає дитину, поки сама працює. Праця не прибуткова в пельменному цеху, платять скромно, але живуть. Потрібно віддавати майже весь заробіток, а місце в садочку так і чекає.
Наступного дня я перевезла їх до квартири, яку колись купив для Дмітра. І моє життя почало змінюватися.
Дімка потрапив до гідного приватного садочка. У мене зявилися нові справи: треба було купити одяг і для Зоряни, і для онука. Я дуже зайнялась ним, бо він схожий на синка усіма рисами погляд, жести, навіть впертий характер.
Я взяла на себе роль наставниці для Зоряни. Вчила її правильно користуватись косметикою, одягатися, доглядати за собою, готувати, підтримувати порядок. Одним словом всьому навчала.
Одного вечора сиділи у моїй квартирі, дивились телевізор, Дімка обійняв бабусю, притиснувся до неї і сказав: «Ти моя найулюбленіша!» У той момент я зрозуміла, що вже давно не відчуваю порожнечу в душі, а горе не тисне на мене, як раніше. Я зрозуміла, що повернулася до нормального життя, де є місце радості. І все це стало можливим завдяки цьому малюку, моєму онукові.
Минуло два роки. Ми з Зорею відвезли Дімку в перший клас. Зоряна працює у мене, стала головною і незамінною помічницею. У неї зявився хлопець, який серйозно налаштований. Я нічого проти не маю життя продовжується.
Здається, скоро я теж стану заміжньою. Добрий давній приятель настоює на цьому. Чому б і ні? Я симпатична, незалежна жінка, маю гарну фігуру, добрий характер, і мені лише пятдесят чотири роки!
Обіймаю, чекаю твоєї відповіді.
