Михайло зупинив авто біля кладовища й глибоко зітхнув. Господи, скільки разів він збирався сюди завітати? Скільки разів відкладав «на потім»? За життя матері — ніяк не виходило знайти час. А після її смерті — наче й зовсім не лишилося місця для минулого.
Та давно вже пора було прокинутися. Зрозуміти, що весь цей світ, який він так старанно будував навколо себе, був лише фасадом. Жодне слово, жоден жест не мали під собою справжньої основи. Іронічно, але він навіть дякує Олені — колишній дружині — за те, що зруйнувала цей тендітний картковий дім. Просто бах — і все розлетілося! Така ідеальна, на перший погляд, сімейна ідилія, такі «щирі» стосунки з друзями… А насправді — його дружина, його найкращий друг, і всі ті, хто знали та мовчали. Це був не просто крах. Це був удар, від якого Михайло досі не оговтався.
Після розлучення він повернувся до рідного міста. Вісім років минуло відтоді, як поховав матір. Вісім років! І жодного разу не знайшов часу провідати могилу. Лише зараз, коли від життя не лишилось нічого світлого, він зрозумів просту істину: мати була єдиною людиною, яка ніколи б його не зрадила.
Одружився він пізно — йому було тридцять три, а Олені всього двадцять п’ять. Він пишався нею, як трофеєм. Вона була вродливою, витонченою, «світською», як тоді здавалося. Тепер же він пам’ятав її обличчя, спотворене злістю, слова, якими вона його пронизувала: що ненавиділа його всі ті роки, що кожна ніч із ним була для неї мукою. Він досі не розумів, як міг бути таким сліпим. Вона плакала, благала прощення, казала, що відчувала себе самотньою… Але варто було вимовити «розлучення» — і маска спала. Ось вона, справжня.
Михайло вийшов із машини, взявши із заднього сидіння великий букет квітів. Ішов повільно, дивлячись під ноги. Стежка, мабуть, вся заросла. Навіть пам’ятник він ставив дистанційно — через інтернет. Як символ усього його життя: усе здалеку, усе не справжнє.
Огорожа виявилася акуратною. Пам’ятник теж. Квіти свіжі, земля розпуМихайло вперше відчув, що в його житті з’явилося щось справжнє — маленька дівчинка, яка сміялась йому в обличчя, і жінка, яка чекала на нього все ці роки.
