Доля в серці: вибір за життя
Коли аналізи були здані, Оксана відчула, як серце стискається від жалю. Усередині неї ріс маленький чоловічок — можливо, дівчинка, білявенька, з бешкетною посмішкою. Але страх і розпач заглушували ці думки. Вона сіла в переповнений автобус, щоб їхати до консультації. На зупинці, виходячи, ледь не впала в натовпі. Раптом щось зісковзнуло з плеча. Вона аж скрикнула: ремінець її сумки був перерізаний. Злодії вкрали все — гроші, документи, результати аналізів.
Сльози душили, але робити було нічого. Оксана повернулася додому. Частину аналізів довелося здавати наново, частину — відновлювати. Вдруге, виходячи з автобуса, вона спіткнулася й сильно ушкодила ногу. Біль пронизав тіло, а в душі заворушився забобонний страх: «Якщо піду втретє — взагалі не дійду». І тоді вона вирішила: дитині бути. Страх відступив, і на серці полегшало.
Вагітність минула спокійно. УЗД підтвердило — дівчинка. Оксана вже уявляла, як буде її називати — Марійка. Але на другому УЗД лікарі приголомшили: у плода запідозрили синдром Дауна.
— Треба зробити амніоцентез, аналіз навколоплідних вод, — сказала лікарка, виписуючи направлення. — Але попереджаю: процедура ризикована, може спровокувати викидень чи інфекцію.
Оксана, із важким серцем, погодилася.
У день процедури вона з Іваном приїхала до консультації. Він залишився у коридорі, нервово перебираючи ключі. Оксана, з тремтячими ногами, увійшла до кабінету. Лікарка підключила апарат, щоб послухати серцебиття плода. Воно билося так швидко, що здавалося, ось-ось розірветься.
— Зачекаємо, — вирішила лікарка. — Введемо магнезію, щоб заспокоїти.
Оксану відправили до коридору. Вона сиділа, стискаючи руки, поки Іван намагався її підбадьорити. За півгодини її покликали знову. Серцебиття нормалізувалося, але тепер дитина повернулася спинкою — у такому положенні аналіз не брали.
— Зачекаємо ще, — зітхнула лікарка. — Може, повернеться.
Втретє все було ідеально: плод повернувся, серце билося рівно. Оксані обробили живіт йодом. Спека стояла нестерпна, вікно кабінету було розчинене, щоб хоч трохи провітрити. Медсестра взяла лоток із інструментами, і в цю мить у кімнату влетів голуб. Птах, скаженіючи від жаху, метався по кабінету, бився об стіни, налітав на людей. Медсестра скрикнула, лоток випав із її рук, інструменти з гуркотом розсипалися по підлозі.
Оксану знову відправили до коридору. Іван, почувши шум, схопився:
— Що там?
— Голуб влетів, усе перевернув, — відповіла вона, відчуваючи, як усередині холоне.
— Оксанко, це знак, — тихо сказав він. — Ходімо додому.
Вони пішли, не озираючись.
У строк Оксана народила дівчинку. Її назвали Марійкою — біленькою, бешкетною, з сяючими очима. Їй було десять років, коли Оксана, дивлячись на її посмішку, згадувала той день у консультації. Голуб, ніби ангел, увірвався в їхнє життя, щоб зупинити помилку. Марійка була здоровою, і кожен її сміх нагадував Оксані: доля сама вибрала за них.
Але в серці все ще жила тінь страху. Що було б, якби вона тоді не послухала знаків? Якби голуб не влетів? Вона міцніше обіймала Марійку, відчуваючи, як любов до доньки заглушує всі сумніви. Життя не стало легшим, гроші все так же танули, але Марійка — їхнє маленьке диво — вартувала усіх випробувань.
