Андрій довго не міг забути слова старого Івана. «Тобі потрібна жінка в хаті.» Так, він знав, що дід мав рацію. Вечорами, коли повертався у порожену оселю, тиша давила його. Холодні стіни та запах одягу, що залишився у шафі Софії, нагадували про втрату сильніше, ніж сам цвинтар.
Через кілька місяців сусіди почали робити непрямі натяки. «Андрію, на ринок переїхала молода вдова, можливо, знайома» «До церкви ходить дівчина тиха, якщо хочеш, поговорю» Але ніщо не торкалося його. Аж поки одного дня Іван не взяв його під руку та не привів до хати далекої родички, Ярини.
Ярина не була вродливою за мірками села. У неї було кругле обличчя з занадто великим носом, тьмяні очі, а хода важка. Жінки шепотіли: «Бідний Андрій, після Софії і на кого він потрапив.» Так і залишилося в неї жорстке прізвисько «некрасива дружина».
Але те, чого люди не бачили, була її лагідність. Ярина терпляче готувала, носила воду з криниці без скарг і, найголовніше, вміла слухати. Андрій, який довгі місяці не мав кому розповісти про свій біль, знайшов у ній тишу, якої давно не відчував.
Їхнє весілля було простим без розкоші. Двоє свідків, священник і кілька свічок. Андрій не відчув полумя пристрасті, але відчув щось інше опору. А після років бурі опора цінніша за будь-яку красу.
Спочатку люди дивилися на нього з жалем. «Вибирав лише, щоб не бути самотнім.» «Не пощастило з жінками.» Але поступово шепоти стихли. Хата Андрія, яка колись лунала порожнечею, тепер пахла свіжим хлібом і сушеними травами. У довгі зимові вечори Ярина тихо читала йому уривки зі старих книжок, що залишилися після Софії, а Андрій заплющував очі й усвідомлював, що біль вже не такий гострий.
Одного дня старий Іван зайшов до них. Зупинився на порозі, дивлячись, як Ярина шиє біля вікна, а Андрій носить дрова. Він усміхнувся під сивими вусами й прошепотів:
Красива чи некрасива неважливо. Важливо, що ви знайшли одне одного.
Андрій подивився на нього й вперше по
