Прощай, сестрича тестя
Ой, давайте, наш-то знову до міста виріс?! дістала сушениці Ольга Петренко срібною ложкою, розклавши їх по білих тарілочках. Підемо чайку поп’ємо, чи мою медовуху пробуємо?
Мамко, зранку ще від такого… Лідочка похитала головою, притиснувши червону тарілку до грудей, але, може, навіть чашечку. Правда ж, це особливий день?
Особливість? вигукнула тітка, трясучи рукою. Півроку не бачив дівчину, немов додому відбувалися!
Вадим біля вікна прикрив око, але крізь розплющені очі Лідочка та Микола Степанович це не помітили. Ще одна Гарчана з тією дівчиною, яку він навіть не любить. Тільки б вона відпускала доньку. А він… ну, він же пообіцав.
Ой, мамко, із сюрпризами привезла! Ліда знову засяйла, штовхаючи торбину.
Не спеши з сюрпризами, подивись, як вона похудла! Ольга Петренко штовхнула Вадима пальцем по животу, ніби діяла на далекий ефект.
Кормлю, Вадим усміхнувся, як варто для чоловіка, який не знає, що робити з цим зятевством, три рази на добу. Найправденіше.
Ага, шуміш! Ольга Петренко встала, посунувши собі колоночку за якимось шафочком. А ти ж зараз прямо в звірті, немов був!
Давайте вже медовухо реєтимо, бабцю! Микола Степанович з коридору ухопив за ковдру і злегка підштовхнув рукою ніби тільки це могло захистити від тітки.
Ліда підповзла до Вадима, і тихо вимовила:
Вадику, як міг би ти… пошепки. Дня не набагато, терпи!
Дня? Вадим уставлював обличчя. Горій ми говорили про вихідні! Сьогодні субота, завтра неділя, і все до дому!
Ну, як же… Ліда прихопила очі, і її голосовий тон став ніби без повітря в легенях. Я ж так довго це давала, яеньки зробити… Думаю, ти зможеш дистанційно.
Так Вадим і Макар Вільний був, а тільки ніхто не міг відмовити.
Лідко, моя, ти думаєш, я б не хотів? Це твоя задоволеність! голос як слоника, що вибухає. А мене і мали по полю для рибальної та!
Вадим усміхнувся і від спогаду про рибку, і від погляду на того дядька, який вже давно звик до таких хибер.
Степану, їдемо! Знову з коридору цапка і на стеллажі ковбаси. Хвилі с повітря.
Ой, яких хвиль?! Ольга Петренко внесла пляшку, в якій було п’ять різних кольорів води. Їм треба бути просто відпочати!
А який найкращий відпочиток? скинули Микола Степанович. Працям працювати, а шумам шумити. Мати першою грудиною, а Лідка допоможе тут, до обіду вернемося, як годиночка!
Ось так Вадим і був зрадів отчинці з тітки. Але виявилось, радість надмала.
Ні, син в мене, перш за все, чайку випьемо, діти розкажуть… А там на Північний полюс, коли хочеш. Ольга Петренко знову наповнила хрусталь, присіла, як стара цариця.
Тоді, як. Микола Степанович ніби навмисне пошепки з Вадимом. Нічого, синку, простимося. Я після обіду теж до них не залишусь!
А ось вони вже й питалися від борще від вілаги, а Вадим просто дивився. Кожен випивок і кожне слово зміцнювали в нього підозру, що він виріс у кращому годі, від тіток.
А як у дівчинки в школу пішла, помишей, як тільки? Ольга Петренко нараз уже від пам’ять.
Помишей, банально. Ліда злегка пожила. І навіть перше місце.
О, ні, друге! Ольга Петренко відсторгнула від стільниці. Перше цій задухіні Верка Самокіна дісталося, бо мати з директорою помиралася.
«Він нахаб», думав Вадим, хапаючи медовуху. Просто см смачна, як річка в гірках. Най.Contracts, що він замерз у спогадах, та ще й додавав коло різних історій.
Як же ваш діточка не іде у нас? винна біла морквина з нової казки. Він же такий майстром?
Ой, Mamko, давай з ценьного… Ліда жала очі, як у криниці.
Тепер і не так, Ольга Петренко ніби нічого. І спочатку про зручності, потом про діточок. А так і воно.
Хороші речі треба пастися, раптом відкликається Вадим.
А що ти мав? Ольга Петренко дивиться так, як ніби він щойно скрикнув порядку собі. Ви ж, жінки, самі лакомі?
Лідійка ж ще всього двадцять сім. Вадим усе більше читав. У нас ще час.
Часу? Ольга Петренко майже впала з табурета. Я ж в її вік була вже бабуською! Лидочці три години було, коли мені двадцять вісім!
Вадим уже хотів відповісти, що не тільки лікари підтверджує, що це не так. Але Микола Степанович різко захопив газету:
Що там, син, хіба не знайтом?
Так. Ліда поправила очі і тихо сказала. Я ще трохи приготувала…
Так Вадим і покинув ще одного з тих “без повернення” вечорів, коли він не міг вийти ні часто, ні рідко.
Повзов у гараж, а Микола Степанович сказав щось про те, що він і довго так з вікою.
На обід вони повернулися, як намалювали, і Вадим виріс, як він правий, щоб не носити свою бабуську думку. Ось що значить справжній тридцятилітній батьківський рівень відповідальності як би тебе не різали!
Потім була вечеря, різноманітна, на що бачив би і цілий клас. Гарячі булки, сало, колбаска, тарілка з квасом і, звісно, борщ, який мав вустачі і Ольга Петренко.
Вадику, що? бабуся дістала тарілку до нього. В місті як же? Все це… це фастфуд?
Ні, якось навіть за домашню харчі. Вадим уже вчу! Яж Ліда близько зробила.
Так, забігає, бо її учила. Ольга Петренко все більше з тоном як у старої і поправляє. А так… жодної хвилини?
А вона має гнучкий графік. Вадим рішуче пояснювала. Так все рівно постійно.
Гнучкий графік? Ольга Петренко ще сильніше сплюнула. От це все ж була літа! В мене часу було немає на обід, але я й бабуською не боліла.
Вадим мовчки подивився в окно і тільки він відчув ніби маленька надія, якої не було було.
Ніч у малог Прибуття.
Вибач, тихо з тією мелодією з Ліда. Я не думала, що так буде…
Як? Вадим обняв. Нічого. Просто… пора, коли вони зможуть відпочити.
Ліда всміхнуласяеньного і вони жили як дві звичайні пари, але з іншою теплотою.
А рання, коли вони навіть молились з відпочинком, зявилась Ольга Петренко в червоному халатику.
Куди замикаєтеся? сердито голос як слоника.
На рибі… Микола Степанович похитав головою, ніби він й не спасав.
Так від мене хати? Ольга Петренко зробила закид. Лідка приїхала, а вже від мене хати тікає?!
Ні, я не тікаю… Ліда злущує голос і нахилує голову. Ми просто навівся…
Повністю повністю! Ольга Петренко ніби переказала якийсь їх ще не приїхали вчора. Йдіте, як хочете. А Лідка тут залишається, повинна розмовчати важливою.
Вадим поглянув на жену, та знову кивнула. І вони з Миколою Степановичем помчали на рибі. Ще більше звичних окунів, веселі шаріві, і навіть якийсь мідий як із дітейської казки.
А вечорі, коли Вадим і Микола Степанович уже вийшли на поверхню, Ліда знову сиділа з тіткою, а Ольга Петренко ніби в туфLOTS.
Вибач, Ліда підчищає очі. Я не мала написатися так.
Зу, Вадим обіймає. Завтра вийдемо, якось наважимося. Каже, що в місті та.
Не, то ще хуже. Вона злиться, і всім того.
Так ви що не можете? Вадим біля питання. Вона ж тільки вимагає?
Не, просто… коли на нього і буде зрушення, а вона якось подивиться, як піца… Я усім присягнувся, що не з’їю.
Тоді, Вадим усе вирішив. Завтра якось… як ми піднімемо?
Облиш, Ліда обмежує. Потім вона знову та… якби ще син…
Вадим покорно вирішив залишитися. А Ольга Петренко вже настійка на родовитих внуках. Після забагато питань, що сексуальною діяльністю дівчини, як у старих тусах, Вадим просто не міг терпіти і попросив відмовитися.
Тоді Ліда і сказала. Жахлива історія, яка рідко почувається в сільському українському українському житті. Що вони знають, не можуть бути дітьми? Процеси, медичні проблеми, ліки… Завтра піднімемо?
Ольга Петренко мовчки опустилася. Микола Степанович положив руку на спину, і його голос був такий тихий, що ніхто не міг почути.
Але вирішився він іншим шляхом. Завтра вони вже з мень одне оке іще раз.
Після цього байки припинились. Ольга Петренко ставала обіцялом, але вже з додатковою добротою. Відпочинок почувався, сміх і найменші розмови.
На прощання вона обіймала, як ніколи. Так просто і теплий, як бабусько.
Прощай, сестрича тестя, Вадим відзначив, не зважаючи.
Не прощай, синку, вона відсміється. Бери їх у бережняття, га?
Поцілимось, Вадим думав, як це написати. Обіцую.
У поїзді Ліда ще довго дивилася в вікно. Потім повернулася до Вадима:
Дякую.
За що? він равлик.
За те, що… я ніби що. Я зараз вирівнялася.
Лідочко, Вадим обняв. Я ще пів року не хотів це знати. А тепер… Ну, у вас чудова бабуся.
Так, Ліда додала. Так, я сподівалась, щоб вона змінилася.
Тобі не страшно?
Піврока: “Потім ні”. А тепер “Може, уже”. От і все.
А наступного дня після від’їзду, бабуся у підвали ось що сказала:
Відпустити… я мусила.
Ну, Вадим додав. Як і в нас. Га?
Га. Ліда посміхнулася. І я впевнена, у нас все буде добре.
У тієї поїзді все знову стає, як і раніше. Найтонше відчувається, що їхнє бажання зміниться. А майбутнє, що діти будуть, нічого не руйнує.
І чеє, через пів року, Ліда набрала бабусі і мовчки сказала:
Мамко… може, в нас буде внука.
Ольга Петренко заплакала, але теплом, як з літа в річці. Вони знову стануть родиною, як і завжди. Так було, і так буде.
