Щенок
Марко з мамою жили удвох. Батько у хлопчика був, але він їм не був потрібен. Поки що Марко не розпитував про нього. У школі діти хваляться, у кого крутіші батьки, а в садочку важливіше, у кого новіші іграшки.
Оксана вирішила, що краще синові не знати, як без пам’яті закохалася в його майбутнього батька, а коли сказала йому про вагітність, він зізнався, що одружений. З дружиною проблеми, але розлучитися не може — її батько його начальник. Якщо щось піде не так, залишиться без штанів, а такий Оксані, напевно, не потрібен. Радив позбутися дитини, поки не пізно, бо аліментів не отримає. А якщо настоюватиме — то гірше буде їй самій…
Вона не нав’язувалася, зникла з його життя та сама виховувала Марка. Хлопчик виріс добрим, і цього їй було достатньо.
Оксана працювала вчителькою початкових класів, а п’ятирічний Марко ходив до садочка. І ніхто їм не був потрібен.
Після Нового року у школі з’явився новий фізрук. Високий, підтягнутий, усміхнений. Усі самотні жінки з учительського колективу одразу почали його обхажувати. Лише Оксана не дивилася в його бік, не сміялася з його жартів. Можливо, тому він і звернув на неї увагу.
Одного разу, коли вона виходила зі школи, біля неї зупинився джип. З авто вийшов фізрук і відчинив двері.
— Прошу, — усміхнувся він.
— Я недалеко живу, — несміливо сказала Оксана.
— Сідайте. На машині завжди краще, ніж пішки, — логічно зауважив він.
Вона пом’ялася, але послухалася. Фізрук запитав адресу.
— Я не знаю. Знаю лише номер садочка, — зніяковіло відповіла Оксана.
— Якого садочка? — він насупився.
— Того, куди ходить мій син, — пояснила вона.
— У тебе є син? Великий? — фізрук несподівано перейшов на «ти».
— Марко, йому п’ять, — відповіла вона і взялася за ручку дверей. — Краще я піду.
— Постривай. Підвезу, — він завів двигун.
Оксана закрила двері. Нічого страшного, якщо він підвезе її за сином. Усе одно між ними нічого не буде. Навіщо чоловікові жінка з дитиною, коли навколо стільки вільних?
— Ну, якщо ви не поспішаєте… — зітхнула вона.
— Не поспішаю. На мене ніхто не чекає. Немає ні дружини, ні дітей, — одразу зізнався фізрук.
— А чому так? Характер жахливий? Жінки не витримують? Чи хтось так приголомшив, що боїтесь серйозних стосунків? — пожартувала Оксана.
— Ого, яка гостра на язик. А здалася такою тихонею. Усе було: і кохання, і розчарування. Але до весілля не дійшло, і не лише через мене. Характер? Немає ідеальних людей, поважна ОксанЧерез рік вони з Марком і Смайлом зустріли чоловіка, який не боявся любити чужих дітлахів, а щенок виріс у вірного друга, навчивши їх усіх, що справжнє щастя — це коли ти поруч з тими, хто приймає тебе таким, як є.
