**Щоденниковий запис**
Стояла біля кухонного вікна, дивилася, як чоловік Василь возиться у гаражі з якимсь залізом. У руках – зім’ята записка, яку знайшла в кишені джинсів Оленки. Букви розпливалися перед очима від сліз, але вона знову перечитувала короткі рядки: «Зустрінемося о десятій біля під’їзду. Бабуся спить як забита, не почує. Цілую. Твій Олег».
— Боже, за що мені це? — прошепотіла Оксана Степанівна, ще сильніше мнучи папірець.
Оленка з’явилася у їхньому домі півроку тому. Донька Василевої сестри Ганни, яка все життя моталася з чоловіками, пила та врешті загинула в аварії. Шістнадцятирічна дівчинка залишилася зовсім сама. Звісно, вони з Василем не могли її кинути.
— Оксанко, адже вона ж наша рідня, — умовляв чоловік. — Куди їй діватися? У дитбудинок чи що?
І вона погодилася. У них із Василем своїх дітей не було, ще в молодості лікарі сказали, що не вийде. Може, доля їм такий подарунок на старість робить?
Як же вона помилялася.
Спершу все було добре. Оленка здавалася слухняною, вдячною. Допомагала по хазяйству, добре вчилася, називала їх тітка Оксана та дядько Василь. Вона душею не чаїла в дівчинці. Купувала гарний одяг, записала її на танці, навіть знайшла репетитора з англійської.
— Подивіться, яка в нас розумниця росте, — хвалилася сусідкам. — Самі п’ятірки носить.
Але потім щось почало змінюватися. Оленка стала грубою, відрізала. Додому приходила все пізніше. А тиждень тому зникли гроші із схованки.
— Оленко, ти не брала грошей із комода? — обережно запитала вона.
— Які гроші? — дівчина навіть не підняла очі від телефону.
— Ну, я там відкладала на твої нові кросівки. Дві тисячі гривень було.
— Не брала я нічого. Може, самі витратили та забули?
Оксана Степанівна тоді промовчала, але серце занило. Вона ж точно пам’ятала, що гроші були. Витрачати їх було нікуди — пенсія мала, жили ощадливо.
А потім почалися нічні прогулянки. Оленка думала, що її не чують, але вона спала чутко, як усі літні люди. Чула, як скрипить дошкаОксана Степанівна міцно обняла Оленку, відчуваючи, як та дріжить у її обіймах, і зрозуміла — тепер їй доведеться бути для цієї дівчини не просто тіткою, а справжньою матір’ю, яка пройде крізь усі випробування разом із нею.
