“Чуєте мене? Хочу, щоб ви побачили правду…”
Соломія сиділа за кухонним столом і роздумувала, що робити. «Пробачити — не вийде. Так просто переступити через зраду неможливо. Але з іншого боку… Хіба я погано жила ці роки? Квартира у центрі Києва, життя без біди. Скаржитись нема на що. І все ж…»
***
У школі Соломія була відмінницею. Батьки так виховали — робити все якнайкраще.
А ось Ярослав ледве тягнув на трійки, окрім математики. Тут він був генієм, перемагав у всіх олімпіадах. Ходив завжди нечесаний. Мав звичку хапатись за волосся, коли щось не виходило. Трохи сутулився, а смішні окуляри у товстій оправі робили його схожим на ботана. Дівчат він не помічав, думав лише про теореми й формули.
Одного разу на перерві його випадково штовхнули, окуляри впали й розбились. На уроці він напружено всмикувався в дошку. Соломія раптом помітила його профіль — наче з давньогрецької фрески: гордовитий підборідок, прямий ніс, тонко окреслені губи й пишні вії.
Від поштовху в плече вона здригнулась.
— Та без окулярів він нічого собі хлопець, — прошепотіла їй подруга Оксана.
Соломія відвела очі, але незабаром знову подивилась на Ярослава. Після уроків вона підійшла до нього й сказала, що так йому краще.
— Контактні лінзи не пробував?
Наступного дня він прийшов до школи без окулярів, але й не мружився. Вона зрозуміла — батьки купили лінзи.
— Ну як? — спитав він на перерві.
— Набагато краще, — усміхнулась Соломія.
Відтоді вони почали зустрічатись. Він з захопленням розповідав про формули, а вона не відводила від нього зачарованого погляду. Підтягувала його з української та літератури.
Як переможцю олімпіад, перед ним відкривались двері найкращих університетів. Через Ярослава Соломія раптом змінила плани вступати на філологію у рідному місті й поїхала до Києва, лише б бути поруч.
Коли навчання добігало кінця, батьки наполягали, щоб вона повернулась додому. Вона вже не сподівалась залишитись з Ярославом. Але перед самим від’їздом він незграбно став на коліно й простягнув кільце в коробочці, немов із старого доброго кіно.
Ярослав вступив до аспірантури, почав викладати першокурсникам. Молодятам дали кімнату в гуртожитку для викладачів, з крихітною кухнею й ванною.
Соломія вчилась посередньо, тому окрім школи їй ніде було працювати. Через півтора року вона народила дівчинку й уже не повернулась на роботу. Ярослав захистив кандидатську, отримав престижну премію за доведення складної теореми. Вона ж сиділа вдома й виховувала доньку.
Його статті друкували у міжнародних журналах. Запрошували читати лекції в Оксфорд. Захист докторської став новим етапом у кар’єрі. Соломія щиро раділа його успіхам — адже в цьому була й її частка. З гуртожитку вони переїхали до квартири у центрі Києва.
Знайомі вважали їхню сім’ю взірцевою, ставили за приклад. Все життя Соломії оберталось навколо Ярослава й доньки Насті, яка виросла справжньою красунНасті було вже двадцять, коли Соломія зрозуміла — поки вона жила чужим щастям, власне минуло повз, не залишивши навіть тіні.
