Ці пять років я зустрічався з дівчиною, яку звали Стефанія Яремчук. Жили ми в різних містах я у Львові, а вона працювала у Києві, але щодня дзвонили один одному. Плани були серйозні: я вже шукав обручку, мріяв зробити пропозицію, забрати її до себе, щоб це постійне відстань скінчилося. Я їй довіряв без залишку. Стефанія ніколи не давала підстав для ревнощів.
Одного разу, коли ранковий туман стояв низько над дахами, мені подзвонили з невідомого номера. Слухавка була наче важка, як гарбуз. Я відповів і почув спокійний, майже байдужий голос незнайомця. Він назвався Павлом і прямо, наче читаючи з нот, сказав:
Не хочу жодних непорозумінь. Телефоную, бо маю відчуття, що ти маєш знати правду.
Він системний адміністратор, кілька тижнів як знайомиться з приємною жінкою: кавування, смс, флірт, як у снах, що шурхочуть у голові, коли ще не прокинувся. Вона жодного разу не згадала про хлопця. Все було нічого на перший погляд, поки Павло не відчув, що щось не так.
Він зустрівся з другом той теж зустрічається з дівчиною, і ось розповідає Павло імя. Друг мовчить кілька митей, просить фото. Дивиться і вимовляє, як прокляття:
Біжи від цієї жінки, доки не пізно. Вона має хлопця, вже пять років.
Це була не чутка. Про це знало чи не пів-Києва, та й навіть мене описали: хлопець зі Львова, а Стефанія працює в столиці й через це, мовляв, дозволяє собі більше. І навіть гірше: виявляється, вона зустрічається ще з одним чоловіком, інженером, який добре знає про моє існування і не зважає на це ні краплі.
Павло зрозумів тоді: це не якась химерна помилка, а майстерна гра Стефанія тримає три стосунки одночасно: зі мною на відстані, з інженером, який усе знає, і з ним, який доти нічого не підозрював.
Павло при цій думці зітхнув і сказав:
От якщо існує жіноча підтримка, має бути й чоловіча. Не хочу брати участь у такій грі. Твій номер знайшов у ВКонтакті. Краще скажу прямо. Хочеш докази зможу надіслати. Немає чого критися.
Я погодився: «Так, хочу». Він поклав слухавку, і вже через кілька хвилин у Viber посипались повідомлення скріншоти переписок, аудіо, фотографії, деталізовані списки зустрічей. Голос Стефанії в їхніх аудіо був такий самий, як у моїх снах про майбутнє: ті самі слова, компліменти, та сама обіцянка завтрашньої щасливої любові.
Мені здалося, що грудна клітина стиснулася, як раковина. Я любив її і вже мріяв будувати разом дім. Мені хотілося виїхати до столиці заради неї.
Я подзвонив Стефанії на обідній перерві. Говорив спокійно, але запитання задавав прямо. Вона не заперечувала. Спочатку намагалася применшити все, потім розлютилася, нарікаючи на чиюсь «зайву турботу». Після цього заплакала. Визнала, що сама не знає, чого хоче, заплуталася, думала, що я дізнаюся іншим способом.
Я поклав слухавку.
Тоді раптом зрозумів щось нове, що, як молоток, пробиває стіни снів: не лише чоловіки зраджують є і жінки, які облизано брешуть, тримають трійцю стосунків і прекрасно усвідомлюють, що роблять.
Так, я втратив стосунки. Та дякую тому Павлу, якого не знав і ніколи не побачу. Адже якби не він, я б сьогодні стояв із обручкою на коліні перед людиною, для якої щирість давно обернулася лише розмінною монетою хай навіть і в гривнях.
