Пять років тому моя сусідка поховала свого чоловіка, ветерана, і залишилася сама.
То було пять років тому. Моя сусідка, пані Галина, щойно втратила свого чоловіка, колишнього воїна, і опинилася зовсім одна. Дітей у них не було. Старенька постійно думала про свого дорогого Михайла.
Вони одружилися напередодні війни. Потім Михайло пішов на фронт, а вірна Галина терпляче його чекала. Він повернувся живим, але втратив ліву руку. Він любив дружину і дуже до неї дбав. Обіцяв, що завжди захищатиме її від лиха, але не зміг виконати обіцянку. Помер, залишивши її саму.
У річницю смерті чоловіка до неї прийшов великий чорний кіт. Він зявився серед ночі, нізвідки, жалібно нявкаючи біля її дверей. На дворі була хуртовина, вітер вив, але якимось незрозумілим чином пані Галина почула його голос. Вона вийшла і побачила незнайомого кота. Жаліючи його, старенька впустила його в дім і налила трохи молока.
Однак кіт відмовився їсти і, з гордовитою вдачею, обійшов усі кімнати. Після огляду він вибрав місце на подушці пані Галини, замуркотів і заснув.
Вона не змогла вигнати кота і заснула поруч. Вранці роздивилася його уважніше. Він був доглянутим і ситим, зовсім не схожим на безпритульного! Чорний, як смола, з величезними зеленими очима та впевненою ходою. Одна деталь привернула її увагу у нього не було пальців на лівій лапі, наче їх відірвали.
«Як у мого Михайла!» заплакала вона. Кіт тим часом стрибнув їй на коліна й замуркотів.
«Треба ж дати тобі імя Може, Барсік?» ніжно сказала вона, гладячи його за вухом. Кіт здригнувся і подивився на неї так пронизливо, що пані Галина збентежилася.
ЙОГО ОЧІ БУЛИ ЛЮДСЬКИМИ! НЕ «СХОЖІ НА ЛЮДСЬКІ», А САМЕ ЛЮДСЬКІ!
«Бачу, Барсік тобі не подобається. Може, Рижик? Гарне ж імя!» поспішно сказала вона. Кіт невдоволено нявкнув, зістрибнув із колін і почав уважно дряпати диван.
«Добре, добре. Не називатиму тебе. Ти будеш просто Кіт. Але залиш диван у спокої, будь ласка», попросила вона. Воркотнувши щось незрозуміле, Кіт послухався і поважно пішов у кімнату.
Так вони й жили разом: пані Галина і Кіт. Я часто приходила до неї, і вона розповідала дивовижні історії про нього!
Перш за все, Кіт її лікував. Після смерті чоловіка у пані Галини серце часто боліло. Але щойно вона лягала, Кіт клався їй на груди, муркотів і засинав. Біль миттєво зникав!
Одного разу сталося щось дуже дивне. Пані Галина лягла відпочити, а Кіт, мовчазний, дрімавРаптом у двері постукали, і в ту ж мить Кіт зірвався, його шерсть зігнулася дубцем, а в очах заблищала та сама лють, якою він колись захищав її від негідників.
