Тішуся, що колись прийняла рішення не народжувати дітей. Минуло вже сімдесят років мого життя, й наразі я жодного разу про це не пошкодувала.
Ото пригадую, як записалася до дерматолога й сиділа у коридорі, чекаючи на свій прийом у довгій лікарняній черзі. Поруч зі мною очікувала жінка. Ми почали розмовляти, і я одразу відчула, яка вона приємна співрозмовниця. Найдивовижніше, що після тієї зустрічі мої погляди на багато речей змінилися.
Помітила з першого погляду, яка вона охайна й зі смаком одягнена. Спершу подумала, що їй, може, пятдесят рокiв. Але згодом, у розмові, жінка зізналася: їй вже за сімдесят. Чесно кажучи, я б ніколи й не здогадалася. Вона виглядала прекрасно, зовсім не схожою на своїх ровесниць.
Дізналася від неї, що була двічі заміжня. Та тепер живе одна у затишній квартирі в Києві. З першим чоловіком вони розійшлися, коли ще були молоді. Вона ніколи не прагнула мати дітей.
Чоловік приймав це рішення спершу, але після її тридцятиріччя почав усе частіше натякати, що повноцінна родина повинна мати дітей. Але з плином часу материнський інстинкт у неї так і не прокинувся, її рішення залишалося незмінним.
Їй виявилося простіше розійтися, аніж знехтувати власною волею і народити небажану дитину. Вони мали чесну розмову і вирішили залишитися на своїх шляхах.
Другого разу жінка взяла шлюб із розлученим чоловіком. У нього була дитина від першого шлюбу, і він не прагнув більше. Їхнє життя складалося непогано, теми дітей навіть не підіймалися. Чоловік навіть був радий, що вона так само не хоче дітей. Однак щастя тривало недовго він загинув у дорожній аварії.
Згодом жінка відверто зізналася: самотність її анітрохи не обтяжує, навпаки вона щаслива, що ні до кого не мусить підлаштовуватися. Вона переконана: жодного разу не пошкодувала про своє рішення.
Її знайомі, котрі колись сподівалися на підтримку дітей у старості, тепер лиш із сумом зітхають. Діти виростають, обирають власну стежку по життю, і старі батьки їм вже не потрібні. Саме тому вона й не хотіла мати потомства й навіть не задумувалася над цим питанням. Тепер її життя повне, і вона цінує кожну мить. Відсутність дітей радує її, а не обтяжує.
«Води подати? сміється вона. Я не залишусь ні голодною, ні немічною. Поки мої подруги витрачали свої гривні на дитячі потреби, я відкладала. Тепер моїх заощаджень вистачить, аби забезпечити себе доглядом до кінця життя!»
Як ви вважаєте? Чи погоджуєтесь із таким баченням?
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
