Оце минулої ночі у нас ночувала свекруха, Олена Петренко. Зранку вона вривається у нашу спальню з криком: Вставай, Марічко, подивись, що у твоїй кухні коїться! Я зірвалась з ліжка, ще у піжамі, серце скаче, ніб здуру. Мчу коридором, на ходу натягую старий халат, принюхуюсь може, пожежа? Чи газ не вимкнули? У голові вже цілий трилер: цегла палає, каструля вибухає, чи ще якась лиха година. Заходжу у кухню, а там таргани. Цілий загін рудих монстрів бігає під столом, під тарілками, під вчорашніми залишками вечері, які мені лінь було прибрати. Свекруха стоїть, руки в боки, і сверлить мене поглядом, ніби це я спеціально виростила цих комах, щоб її шокувати.
Марічко, у вас завжди так? почала вона, а голос ледь не тремтить від злості, Як так можна жити? У тебе ж діти, чоловік, а в кухні таргани, немов у якомусь коморі! Я стою, наче грімом пришиблена, і не знаю, що відповісти. Та щож, не прибрала вчора, бо після роботи ледве ноги волокла. Діти плакали, чоловік, Тарас, щось бурмотів про футбол, а я мріяла лише впасти у ліжко. Хто ж міг подумати, що саме цієї ночі таргани вирішать влаштувати парад? І головне звідки вони взагалі взялися? Ми ж не в якійсь занедбаній хатірці живемо, у нас квартира, усе прибрано. Ну, майже прибрано.
Олена Петренко, звісно, не замовкає. За моїх часів, каже, такого не бувало! Я після вечері все мила, витирала, ані крихти не залишала. А ти що? Сьогодні молодь лінива, тільки й уміють у телефонах сидіти! Кивкаю, ковтаю образи, бо що тут скажеш? Вона ж не просто свекруха вона генерал у спідниці, для неї порядок у кухні справа честі. А я, мабуть, її розчарувала. Починаю метушитись: хапаю ганчірку, змітаю тарганів, витираю стіл, тарілки, усе, що під руку потрапить. Свекруха стоїть над душою, коментує: Тут не протерла! А що це за пляма? Ти цеглу ніколи не миєш? Ледь стримуюся, щоб не відповісти. Думаю: Ну, Олено Петрівно, ви ж не свята, вам теж, певно, іноді крихти на столі залишалися! Але мовчу, бо знаю з нею сперечатися безглуздо.
Поки я там воюю з тарганами, Тарас, мій чоловік, нарешті вилазить з ліжка. Заходить у кухню, бачить цей цирк, і замість допомоги лише посміхається: О, Марічко, може, ти зоопарк відкрила? Кидаю на нього такий погляд, що він одразу замовкає і йде чаю заварювати. А свекруха лише головою хитає: Бачиш, і твій чоловік несерйозний. Якби я так про сина не дбала, він би у тебе зовсім розпустився! Ну все, думаю, зараз ще й лекцію про виховання чоловіків почне. І справді вона сідає за стіл, вже витертий до блиску, і починає: За моїх часів чоловіків тримали у строгості. А ви, молодь, їм волю даєте, ось і маєте таргани в кухні, а вони сміються!
Я слухаю, а в голові одна думка: як дотягти до вечора, щоб Олена Петрівна поїхала додому? Не те щоб я її не любила, вона ж хороша жінка, але ці її напади Це ж не просто таргани, для неї це доказ, що я погана господиня, погана дружина, а може, і погана мати. І ось я мию, витираю, чищу, а вона все одно знає, до чого причепитися. Чи виделка не там лежить, чи ніж погано вимитий. А я ж не залізна! У мене двоє дітей, робота, весь день як білка у колесі, а тут ще й таргани вирішили весілля влаштувати. І головне, звідки вони? Може, від сусідів? У будинку старі труби, підвал сирий, тому вони, мабуть, й лізуть.
Нарешті закінчила прибирання, кухня сяє, немов у рекламі засобу для миття. Свекруха, здається, трохи заспокоюється, але все ж кидає: Треба, Марічко, слідкувати за порядком. Це ж твій дім, твоя родина. Якщо не ти, т
