Ольга Степанівна якраз діставала з духовки яблучний пиріг, коли в двері подзвонили. Вона глянула на годинник девять зранку. Занадто рано для гостей.
Іду, іду! гукнула вона, витираючи руки об фартух і спрямовуючись до входу.
На порозі стояли Марія з чоловіком Іваном, обвішані сумками та валізами. Двоюрідна сестра виглядала змученою, а її чоловік невдоволено насуплювався.
Оленько, рідненька! защебетала Марія, кидаючись в обійми. Ми до тебе! Ти ж не відмовиш рідній крові?
Маша? Ольга Степанівна розгублено дивилася на гостей. Що сталося? Звідки ви?
Із Харкова приїхали, буркнув Іван, тягнучи у вітальню величезну валізу. Довго їхали, прокляті пробки.
Заходьте, заходьте, закрутилася господиня. Роздягайтеся. Тільки я не розумію Ви ж не попереджали.
Марія зняла куртку і повісила на гачок.
Оленько, розумієш, у нас така ситуація склалася. Іван з роботи звільнився, грошей зовсім немає. А тут ще квартиру довелося продати.
Як продати? здивувалася Ольга Степанівна.
Та борги були, кредити, махнув рукою Іван. От і вирішили до тебе приїхати. Ти ж одна живеш у трикімнатній квартирі. Місця вистачить усім.
Ольга Степанівна стояла і моргала, не вірячи власним вухам. Марія тим часом уже пройшла на кухню й знюхала повітря.
Ой, як смачно пахне! Пиріг, так? А ми якраз голодні. Усю дорогу нічого не їли, економили.
Сідайте за стіл, розгублено запропонувала господиня. Зараз чай поставлю.
Іван плюхнувся на стілець і оглянувся.
Непогано у тебе тут, Ольго. Ремонт свіжий, меблі гарні. Видно, що одній живеться вільно.
У його тоні пролунала якась докірливість, що кольнула Ольгу Степанівну. Вона жила одна після смерті чоловіка вже вісім років, звикла до тиші й порядку. Працювала у бібліотеці, отримувала невелику зарплату, але вистачало на все необхідне.
А де ваші речі? запитала вона, наливаючи чай.
Та ось же, у передпокої, Марія кивнула на валізи. Іване, забирай усе до кімнати.
В яку кімнату? обережно запитала Ольга Степанівна.
Ну як у яку? У вільну. У тебе ж три кімнати.
Машуню, почекай. Давайте спочатку поговоримо. Я не розумію, на скільки ви приїхали?
Марія й Іван переглянулися.
Ну, поки справи не покращаться, ухильливо відповіла сестра. Роботу знайдемо, на ноги встанемо.
А це коли приблизно буде?
Та хто ж знає? Іван відрізав собі шматок пирога. Може, місяць, може, півроку. Залежить від обставин.
Ольга Степанівна відчула, як усе всередині стискається. Вона розуміла, що відмовити рідним у скрутну хвилину незручно, але думка про те, що в її спокійне життя увірвуться постійні сусіди, лякала її.
Оленько, ти ж не виженеш нас на вулицю? Марія схопила її за руку. Ми ж родина. А в родині один одному допомагають.
Звісно, не вижену, зітхнула Ольга Степанівна. Просто це так несподівано.
До вечора гості вже повністю освоїлися. Іван розвалився на дивані з пультом від телевізора й перемикав канали, голосно коментуючи те, що відбувалося на екрані. Марія метушилася на кухні, перемиваючи посуд і переставляючи баночки з приправами.
Оленько, а у тебе тут лад якийсь дивний, зауважила вона, витираючи тарілку. Сіль поряд із чаєм стоїть, цукор у дальньому кутку. Я все по-новому розставила.
Ольга Степанівна з жахом дивилася на перестановку. Кожна річ у її домі мала своє місце, все було продумано й зручно. А тепер вона не могла знайти навіть звичну банку з кавою.
Машуню, нащо ти все переставила? Мені так було зручно.
Та ну тебе, це ж було неправильно! У мене в цих справах око наметане.
Гей, жінки! гукнув із вітальні Іван. А їсти коли будемо? Я вже проголодався.
Зараз, зараз, закрутилася Марія. Оленько, а що в тебе є на вечерю?
Ольга Степанівна відкрила холодильник. Там лежав шматок ковбаси, трохи сиру та два яйця її звичайний скромний вечеря на кілька днів.
Трохи є, нерішуче сказала вона.
Ой, та це ж зовсім нічого! скрикнула Марія. На трьох не вистачить. Ваню, бери гроші, йдемо до магазину.
Які гроші? буркнув той. У нас копійки лишилися на дорогу назад.
Усі подивилися на Ольгу Степанівну. Вона зрозуміла натяк і дістала гаманець.
Візьміть, скільки треба, сказала вона, подаючи кілька купюр.
Ой, дякуємо, рідненька! зраділа Марія. Ти справжня сестра! Ми тобі все повернемо, як тільки встанемо на ноги.
У магазині Марія накупила продуктів на тиждень уперед. Дорогу ковбасу, червону рибу, торт, цукерки. Ольга Степанівна мовчки розплачувалася, розуміючи, що половину зарплати тільки що
