Розлучення через сусідку
От просто поясни мені, чому з усіх жінок ти обрав саме її? Як так можна від мене, і до неї, чому?
Оксана почувалася перед Галиною, як на програній війні. Якби ще Андрій хоч сказав щось на зразок: «Вона весела, вільна, простіша, не така сувора, як ти…»
Та як так, Галю! Як так? Ви ж підтримували одне одного стільки років… зітхали всі: мати, сестра та численні подруги, коли дізналися про майбутній розлучення.
Жили, погоджувалася Галина. Але більше так не буде.
Галю, ти спершу добряче подумай, перш ніж отакий чоловік піде з твого життя. Він же й заробляє, дітей любить, та й взагалі розлучення не хоче
Почувши це, Галина безжально відправляла всіх, хто казав таке, у вічний «бан» і в соцмережах, і в месенджерах, і в реальному житті.
Наприклад, колега, з якою вони до цього мали дружні стосунки, тепер удостоїлась лише кивка і сухого «привіт» у коридорі.
Як тільки хтось пробував поспілкуватись по-старому, Галя одразу прямо казала все, що думає і про недоречні поради, і про примушення пробачити чоловіка-зрадника.
Так, зрадника! Галина й досі не могла осмислити усе це.
Вони ж нормально жили! Двадцять років разом, ще зі студентських лав. Уже не мішок а фуру солі разом зїли, як у народі кажуть.
Усе було: і скрута, і безробіття, і хвороби свої, дитячі…
У дітей повний комплект: син і донька. В хаті все чисто, приготовлено, Галя ніколи не скаржилась на здоровя…
Слідкувала за собою, Андрія не сприймала лише як банкомат, часу для нього знаходила, не забула про чоловіка після народження дітей…
Чого ще було треба цьому… донжуанчику? В один прекрасний день взяв і пішов наліво.
Та й до кого! Якби вже молоденька можна було б ще якось зрозуміти. Але ж розлученка з дитиною з сусіднього підїзду.
Поясни, що ти в ній побачив?
Галина то сміялась, то ридала, коли зрада стала явною і Андрію довелося відповідати перед дружиною за свої вчинки.
Просто поясни, чому саме вона? З усіх жінок світу чому вона?
Оксана в усьому програвала Галині. Навіть якби Андрій сказав, що вона менш сувора чи веселіша…
Але й цього не міг пояснити.
Може, по пяній справі? Ні, тверезий, як риба в ставку.
Все, на що його вистачало це белькотіння «так само вийшло» і наполегливі намагання повернутися до родини.
Так, для Оксани стало несподіванкою те, що Андрій не збирався дійсно розлучатися з Галиною та чимчикувати до нової коханої.
Він гадав, що, як той кіт, насмітить у хаті, а потім з невинним виглядом повернеться та ляже в ліжко поруч із дружиною, удаючи, що ніякої Оксани не було.
І так, може, й сталося б, та тільки його «муза» завагітніла. Тепер вирішила, що тягти тата майбутньої дитини (і ще одної, від колишнього) до РАГСу саме те.
Явилась просто до Галі додому зі скандалом.
Галина спочатку не повірила. Ну як тут повірити, якщо двадцять років разом і знаєш чоловіка, мов облупленого?
Але Оксана знала такі нюанси, як родимки й шрами, які назвати навмання неможливо.
Значить, зв’язок був. І Андрію не лишилося нічого, окрім як зізнатися і просити пробачення.
Частину знайомих це чомусь не обурило. Навіть не їхніх спільних, а от та сама робоча колега, кілька подруг, далекі родичі…
Всі на диво в один голос казали, що Галина повинна пробачити, змиритися й далі любити Андрія, вдаючи, ніби нічого не сталось. Галина просто не могла цього зрозуміти.
Можна зрозуміти свекруху, яка просила зберегти сімю: бачить, що її син не радий вчинкам і хоче усе виправити тому й намагається допомогти. Навіть дітей намагалася переконати: мовляв, скажіть мамі, щоб не розлучалася. Неприємно, але логічно.
Але до чого тут решта? До чужої родини та Галининого рішення? Принцип «сідаємо всі разом по вуха й тобі туди?» Чи, може, страх перед самотністю?
Коли Галина згадувала настанови покійного тата, все ставало на свої місця. В дитинстві він часто повторював:
Доцю, якщо тобі кажуть, що ти повинна комусь щось віддати, пробачити, поступитися, бо так заведено, або так мовляв велів хтось зверху не довіряй. Тобою просто хочуть скористатись. Люди хочуть вирішити за твій рахунок свої проблеми.
Ці слова Галина добре запамятала не дала жодного разу себе увести в оману чужими маніпуляціями.
Дітям це теж передалось. Після того, як Галина подала на розлучення, свекруха дзвонила з вимогами, аби донька Софія і син Тарас розблокували бабусю у месенджерах.
Допекла вона, пояснила за вечерею Софійка.
Тарас ночував у дівчини, тож відповідала за обох саме Софія:
Тільки й розмов, що треба і все. Щоб наново батьки разом жили, щастя всім і так далі. Я їй одразу сказала: це не наша справа. Але вона не слухає і знову починає своє. Я й заблокувала хай краще перестане.
Дякую тобі. Розумію, що це нелегко, і вдячна, що ти не ведешся на ці маніпуляції.
Мамо, ну я ж не наївна, зітхнула Софія. Знаю, що тато зробив. Якби посварилися через подорож чи фіранки ще б могла пробачити. Але ж зрад не прощають. Тато це теж розумів. Люблю я його, він для мене завжди буде татом. Але… На що сподівався? На що бабуся розраховує?
Відповіді Галина не знаходила. А ще місяць тому була певна, що на будь-яке донькине питання дасть правильну відповідь.
А тепер де її шукати? Як сказати, чому людина, яка стільки років була хорошим чоловіком і батьком, раптом змінилась?
Так, бувало всяке, але такого безглуздя Андрій ніколи не творив. Чи це вже так з роками? «Сивина в бороду біс в ребро» говорить українське прислівя.
Як виявилося, у Андрія ще багато десь ховалося тих «бісів» то в грудях, то ще де. І виявити їх перед «колишньою родиною» він вирішив досить оригінальним чином.
Минуло пять років після розлучення…
Але з того часу Галина зрозуміла: справжнє щастя неможливо побудувати на прощенні чужої зради, навіть, якщо всі навколо радять «терпіти заради сімї». Хто не здатен до вірності той не зуміє поважати ні тебе, ні себе.
Любити себе і не дозволяти нікому руйнувати твій світ найважливіша життєва наука, яку не раз підтвердила Галина. І хай інші думають що завгодно головне жити чесно перед собою.
