**Щоденник**
Розлучилася з чоловіком у травні. Вилетів від мене, грюкнувши дверима, до тієї, що «молодша та вродливіша». Але це вже дрібниці.
Чоловік був звичайний. До шлюбу — уважний, ніжний. З усіма атрибутами романтичних віршів. А потім пробний період закінчився, а ліцензія виявилася з обмеженим функціоналом.
Нічого кримінального, звісно. Але була одна заноза — почав рахувати гроші. Та все якось перекручено.
Так, зарплата в нього була в середньому на десятку більша за мою (росла то в нього, то в мене, але незначно). І це означало, що він «годувальник», а на мені — увесь побут. А ось витрати він рахував за особливою формулою.
Якщо купівля «для дому» — це значить, що він на мене витратився.
«Для дому» був авто з кредитними платежами по 5 тисяч гривень на місяць. На якому він мене раз на тиждень возив у «АТБ» за продуктами.
«Для дому», тобто «для мене», були ковдри, рушники, каструлі, ремонт у ванній.
«Для мене» — дитячий одяг, іграшки, оплата садочка та лікарів.
«Для мене» — оплата комунальних. Адже цим займалася я. А якщо гроші витрачала я — це «мої» витрати.
Все це було «для дружини». Тому «на чоловіка», як виявилося, з сімейного бюджету йшли копійки. І в очах чоловіка та його родини я була «чорною дірою» — зарплата менша, а витрачаю майже все, що він заробляє. Він любив напередодні зарплати зі зідханням запитати: «Ну, скільки там залишилося?» А грошей, звісно, не було.
Останній рік перед розлученням у нього з’явилася улюблена фраза: «Треба обмежити твої витрати. Щось ти багато хочеш». І він обмежував.
На початку шлюбу ми домовились залишати собі по 3 тисячі, решту — у сімейний бюджет. Потім він вирішив, що забиратиме ще й різницю в зарплатах. Тобто собі відкладав 6 тисяч, а мені так і лишалося 3.
Потім щось там порахував і ще на 3 тисячі зменшив свій внесок. Ключова фраза: «У тебе один шампунь за 100 гривень, а я голову милом мию».
У підсумку останній рік я отримувала 15 тисяч на місяць — на утримання домівки, продукти, кредит за авто та дитину. Шість тисяч давав він. Дев’ять — я. Але цього, звісно, не вистачало.
Я перестала відкладати собі навіть ті 3 тисячі й вкладала у сім’ю всю зарплату — 12 тисяч. Рідкісні премії й дрібні доплати залишалися мені. Продовжуючи слухати, як він мене «утримує» та як планує ще сильніше «затягнути пояс». Бо ж не бути ж меркантильною.
Попереджаю запитання: «Чому не розлучилася раніше?»
Була дурною. Слухала його. Його матір. Свою матір. І вірила, що так і має бути: він мене утримує, а я просто не вмію витрачати гроші. Ходжу у старому. Економлю кожну копійку. Глотаю кеторол і відкладаю візит до зубного, бо безоплатна клініка у нас на ремонті, а на платного лікаря не вистачає.
А чоловік щомісяця мав 9 тисяч на свої хотілки. І хизувався вмінням «правильно розподіляти бюджет». То телефон собі купить, то брендові кросівки, то сабвуфер за шалені гроші.
І от — розлучилися. Вилетів великий «годувальник» від дружини-замарашки — до тієї, що не ходить у секонд-хенді, пудрить носик, тренується у спортзалі, а не вигадує, як протягнути місяць на копійки.
Я, звісно, ревіла. Як же я без годувальника з дитиною на руках? Почала економити ще більше. З жахом дивилася у «завтра».
А потім прийшла зарплата. Ну, тобто, як завжди. Але на рахунку ще залишилися гроші. Купа грошей. А раніше до зарплати я встигала залазити в кредитку.
Потім прийшов аванс. І стало ще більше.
Я сіла. Витерла сльози і почала рахувати.
Взяла ручку, аркуш паперу. І розписала стовпчики: «Дохід» / «Витрати». Так, з моїх «жадібних рученят» витекла чоловікова зарплата — точніше, її шматочок у 6 тисяч (собі він залишав 9). Ще витекла щомісячна оплата за авто — 5 тисяч.
На продукти я стала витрачати не на третину, а на половину менше. Ніхто не нарікає, що курка — це не м’ясо. Не вимагає свинини, жирного борщу, дорогої ковбаси. Не кривиться від дешевого сиру, бурчачи: «Я чого, працюю, щоб на бутерброди таку фігню класти?» (Так, йому купувала дорожче, а нам із сином — простіше). Не треба брати пиво. Не зникають солодощі відразу ж.
І ось це «твої пироги — фігня, я піцу хочу» більше ніхто не вимагає.
Я ВИЛІКУВАЛА ЗУБИ!!!!!! Господи, Боже мій. Я ВИЛІКУВАЛА ЗУБИ!!!!!!
Викинула старий одяг, у якому соромно було забирати сина з садочка, і купила новий — недорогий, але чистий. Вперше за п’ять років пішла до перукарні.
Після розлучення з чоловіка почали надходити аліменти. Увесь «достаток» — 3 тисячі на садок та секцію.
Перед Новиним роком він з великодушності додав ще 2 тисячі. Написав: «Купи хоча б дитині мандарини та нормальний подарунокЯ дивлюся на свого сина, який так старанно доглядає за своїми морськими свинками, і розумію — щастя не в грошах, а в свободі бути собою.
