Поки Олена розраховувалася за покупки, Андрій стояв осторонь. А коли вона почала складати їх у пакети, він і зовсім вийшов на вулицю. Олена вийшла з магазину й підійшла до чоловіка, який у цей час курив.
— Андрію, візьми пакети, — попросила вона, простягаючи йому два важких мішки з продуктами.
Андрій глянув на неї так, ніби його змусили робити щось незаконне, і здивовано спитав:
— А ти що?
Олена збентежилася. Що означало це «ти що»? Чому він взагалі задав таке питання? Чоловік завжди повинен допомагати фізично. І як виглядає, коли жінка тягне важкі сумки, а мужчина поруч іде налегку?
— Андрію, вони важкі, — відповіла вона.
— І що? — продовжував упиратися Андрій.
Він бачив, що Олена вже починає злитися, але йому було принципово нести ці мішки. Він швидко пішов уперед, знаючи, що вона не наздожене. «Що значить «візьми сумки»?! Я що, роботяга чи служка?! Я — чоловік! І сам вирішу, що робити! Нехай сама тягне, не вмре!» — думав він. Сьогодні в нього був настрій принижувати дружину.
— Андрію, куди ти пішов? Візьми пакети! — вигукнула Олена майже скрізь сльози.
Але він і не обернувся.
Мішки справді були важкими, і Андрій знав про це — сам накидав у кошик усі ці продукти. До дому було недалеко, хвилин п’ять пішки. Та коли несeш тягар, дорога здається довшою.
Олена йшла й ледве стримувала сльози. Вона сподівалася, що це жарт, і зараз Андрій повернеться. Але ні — він лише віддалявся. Хотілося кинути ці пакети, але вона в якомусь млявому стані продовжувала йти. Дійшовши до під’їзду, сіла на лавку — більше не було сил. Хотілося плакати від образу й втоми, але вона стискала зуби — плакати на вулиці соромно. Та й поглинути цю ситуацію не могла: він не лише образив, а й принизив її. До весілля був таким уважним… І навіть не те, що не розумів, — розумів! І навмисне так вчинив.
— Оленко, вітаю! — голос сусідки вивів її із задуми.
— Вітаю, бабусю Галю, — відповіла вона.
Баба Галя, або Галина Василівна, жила на поверсі нижче і дружила з Олениною бабусею, поки та була живою. Олена знала її з дитинства й ставилася як до рідної. Після смерті бабусі, коли дівчина зіткнулася з першими побутовими труднощами, сусідка завжди допомагала. Більше нікого не було — мати жила в іншому місті з новою родиною, а батька вона не пам’ятала. Тому Галина Василівна стала єдиною близькою людиною.
Олена без вагань вирішила віддати їй усі продукти. Хіба даремно несла? Пенсія у баби Галі невелика, і Олена часто пригощала її смаколиками.
— Підемо, бабусю, я вас проведу, — сказала вона, знову піднявши важкі пакети.
У квартирі сусідки Олена залишила покупки, сказавши, що це їй. Побачивши в мішку шпроти, печінку тріски, консервовані персики та інші ласощі, які любила, але не могла дозволити, баба Галя так зворушилася, що Олені навіть стало соромно за те, що так рідко її частує. Поцілувавшись на прощання, дівчина піднялася додому.
Щойно вона зайшла, з кухні вийшов Андрій, щось жуючи.
— А де пакети? — ніби ні в чому не бувало, запитав він.
— Які пакети? — таким же тоном відповіла Олена. — Ті, що ти допоміг мені донести?
— Та годі вже! — він спробував пожартувати. — Ти що, образилася?
— Ні, — спокійно сказала вона. — Я просто зробила висновки.
Андрій насторожився. Очікував крику, скандалу, а тут така рівна реакція, що йому самому стало моторошно.
— І які ж висновки?
— У мене немає чоловіка, — зітхнула Олена. — Я думала, що вийшла заміж, а виявилося, що одружилася з дурнем.
— Не розумію, — він зробив вигляд ніби глибоко образився.
— Що тут незрозумілого? — дивлячись йому в очі, спитала Олена. — Я хочу, щоб мій чоловік був чоловіком. А тобі, мабуть, теж хочеться, щоб твоя дружина була чоловіком. — Подумавши, додала: — Тоді й тобі треба чоловік.
Обличчя Андрія спалахнуло від злості, він стиснув кулаки. Та Олена цього не побачила — вона вже пішла у кімнату збирати його речі.
Він спротивлявся до останнього. Йому не хотілося йти. Він щиро не розумів, як через таку дрібницю можна розбивати сім’ю:
— Ну добре ж було! Подумаєш, сумки сама донесла! Що тут такого? — бурчав Андрій, покАле Олена вже встигла зрозуміти, що якщо зараз не поставити крапку, завтра ця історія матиме продовження.
