Мудра те́ща
Старенька Марія Петрівна поливає кімнатні квіти на підвіконні, коли в кімнату вбігає її донька Оленка, тридцять п’ять літ.
Мамусю, ти сама?
А навіщо ж тільки привітатися, запитати, як ти, мамо, почуваєшся?
Ой, привіт, мамо, як ти? Я така розстроєна, а чоловіка немає?
Почуваюся, як у паспорті, ти ж знаєш, для мене важливі документизакони. А чоловік потрібен для налаштування? Він пішов вірити в Бога.
Куди саме?
Думай, куди чоловік ходить по суботах.
А у церкву
Сподіваюся, саме в церкву, а не до якоїсь жінки говорити про Бога (сміється). А що ж тебе так занесло, що вдруге не вдячна Богові?
Ой, мамо, я вже не можу, розлучусь з Ярославом!
А твій В’ячеслав, між нами кажучи, не найгірший чоловік на світі! Ти думаєш, за тобою черга стояти буде? Та ні! Хапай, не беруть!
Ти королева Шанти! Чого ти його так підносиш? Думаєш, він тебе кохає?
Чи ж мені кисленький борщ, бо він мене не любить? Я просто знаю свою доньку: за такою дружиною й золотою тещею будеш ненавидіти! Ти доведеш будького до краху!
Мамусю, а як кажуть: «Яблуко від яблуні» (іронічно посміхається).
А ще: «У сім’ї без недоліку» (показує язик, підмикує око). Досить рвати моє хворе серце, говори вже!
Мамо, оціні: сьогодні підемо на день народження, я хочу дати п’ятдесят гривень, а він каже: «Ого!»
А що він не правий? Навіщо вражати людей, що ви багаті! Візьми скромно шість кришталевих чарок і йди.
Це вже суддя! Хто ж зараз потребує твоїх чарок? У всіх їх давно є!
Я не суддя, а працівник культури! Я вже й не пам’ятаю, скільки років продаю квитки в цирк! І успішно! Якщо чарки не потрібні, вони іншим продадуть, бо справ у всьому багато!
Оленка обурено дивиться на мати. У двері входить чоловік, сорок років.
Чому ваші двері відкриті? Доброго дня, мамо!
Ой, хто це! В’ячеславе, я рада, їсти будеш? У мене така чудова риба, пальчики проглотиш, спеціально для тебе приготувала. Якби ти не прийшов, я б відправила батька, щоб він тобі її приніс!
А мені? Оленка ображено гляне на матір а мені ти навіть не запропонувала!
Дитинко, я виняткова, і тебе було б достатньо, просто я так розвеселилася, побачивши Ярослава! Я всім сусідам розповідаю, який у мене золотий зять! Кращий, ніж у когось син! І слухай, В’ячеславе, сюди: хочу, щоби ти знав, що я на твоїй стороні. Твоя дружина тут мені голову розіпхала, а я кажу, що ти правий! Хочеш поїсти на кухні, чи принесу сюди?
Дякую, мамо, ми ж щойно сніданали, я не голодний, і дякую, що підтримали, інакше моїй дружині нічого не доведеш, стоїш на своєму й навіть вбивешся!
Знаєш, В’ячеславе, а вона не така погана дружина, вона мені розповідала про тебе, так хвалила, і мені було приємно слухати, який ти хороший. Я тебе, як рідного сина, люблю, ти ж це знаєш!
(Дочка пє воду і під час цього задихнулася.)
Ярослав підходить і обіймає дружину:
Що? Не очікував, думав поскаржитися
Що ти, вона порадилася, ой, не хотіла говорити, добре, відкрию тобі таємницю: Ганна хоче тобі щось смачне приготувати, а я не скажу, що саме, так ми і консультувалися, як дві господині! А за подарунок вона випадково сказала, що ви ще не вирішили, тож я і сказав, що ти правий.
Весь монолог матері Оленка слухала з широко відкритими від здивування очима, потім усміхнулася:
Мамусю, дякую, я все запам’ятала, що ти мені казала, якщо щось забуду, подзвоню. Ну, нам пора, підемо.
Ні, поки ти не візьмеш для Ярослава рибу, я вас так і не випущу!
Тільки для Ярослава? Ти знову про мене забула?
Ой, дурна моя голова, ти ж знаєш, що він для мене на першому місці, а потім ти сказала мама, посміхаючись і звинено пожала плечима.
Зять стоїть з задоволеною усмішкою. Теща приносить рибу, загорнуту в смугасту рушник, кладе її в непромокаєму пакеті і підає зятю.
Ось, їж на здоровя, і щоб все вже в мене з’їлося, а то я ображуся!
Дякую вам, мамо, ви справжня подруга, ох, щасливий я з тещою! бере дружину за руку ідемо, Ганно?
Іди, я наздожену, попрощаюсь з мамою.
Чоловік виходить, дочка підходить до матері і шепотом:
Мамусю, ти велика акторка! За тобою великий театр плаче! А як же ти залишила батька без сотки?
Знаєш, донечко, я не хочу, щоби ти плакала на власні очі, тому ми з батьком будемо їсти рибу наступного разу. Іди вже і запамятай: аби в домі був лад, потрібно іноді бути трохи акторкою!
