**Секретарка з несподіванкою**
Світлано, нагадай, де мій кава? голос Богдана Сергійовича, її начальника, пролунав роздратовано.
На верхній полиці, як завжди, спокійно відказала Світлана, відірвавшись від щоденника.
Памятаєш добре, хоч на щось годишся, усміхнувся він і грюкнув дверцятами шафи.
Офіс здригнувся. Як завжди. Як кожного дня. Богдан Сергійович, сорокарічний красен із сивиною у скронях та вічно ідеальною зачіскою, був зіркою компанії. Його боялися, але поважали за результати, за впевненість, за стиль. Світлану не боялися і не поважали. Її не помічали.
Вона стала частиною інтерєру: непомітною, але необхідною. Папери у неї. Контракти вона друкує. Забуті дні народження колег вона нагадує. Тільки ніхто не каже «дякую».
Світлано, принеси води, у нас нарада за десять хвилин! кинула колега з бухгалтерії.
Вже несу, зітхнула вона, беручи графин.
Все її життя в цьому офісі проходило в режимі тіні. А почалося з надій. Колись вона з відзнакою закінчила університет, навіть мріяла про аспірантуру. Та мати захворіла довелося йти працювати. Влаштувалася у велику компанію «Вербена Груп» спочатку помічницею відділу, потім секретаркою директора.
Пять років. Пять років вона носила каву, стежила за календарем шефа і мовчки слухала приниження. Ніхто не знав, що всі ці роки вона вела детальний щоденник подій. А останні півроку вмикала диктофон.
Богдан Сергійович, улюбленець інвесторів, поводився все впевненіше. У приватних розмовах обговорював, як завищити вартість контрактів, кого «переконати» серед конкурентів, як «підмазати» аудитора. Він думав, що поряд пусте місце. А поряд була Світлана.
Світланко, зайди, одного дня Богдан підкликав її, не відриваючись від телефону. Слухай, тут нова дівчина має прийти, стажерка. Розкажи їй, де кава, де туалет, де сидіти. Решта не твоя турбота. Ти ж у нас наче мати всіх кукушок?
Звісно, кивнула вона і вийшла, записавши час і фразу у блокнот. Вона записувала все вже на автоматі.
Пізно ввечері, коли офіс спорожнів, вона відкривала ноутбук і заносила дані до таблиці. У неї були аудіозаписи, скани документів, витяги з листування, роздруківки переписок із постачальниками. Вона знала, що рано чи пізно все це стане в нагоді.
І цей момент настав.
Наприкінці березня в офісі пройшла чутка: готується позачергова перевірка. Хтось із інвесторів помітив підозрілу невідповідність у звітах. Того ж дня Богдан Сергійович викликав її до себе.
Світлано, тут треба трохи підправити цифри у звіті. Ти ж у нас вмієш, він підморгнув і простягнув її флешку. Тільки тихо. Ти ж розумна дівчина. Нікому не кажи.
Вона взяла флешку. Ввечері зкопіювала все. Зробила бекапи. І написала листа. Не в поліцію туди вона не вірила. Вона надіслала досьє з позначкою «анонімно» до головного офісу «Вербена Груп», де сиділи справжні акціонери.
Минуло три тижні. Вона продовжувала ходити на роботу, ніби нічого не сталося. Поки одного разу до офісу не увірвалися люди у чорних костюмах.
Богдане Сергійовичу Лисенку? Вас запрошують на внутрішнє розслідування. Прошу з нами.
Світлана спокійно заховала флешку в кишеню.
У компанії почалася паніка. Бухгалтерія дзижчала, як вулик. Когось звільнили, когось тимчасово відсторонили. Але найбільше постраждав, звісно, Богдан.
А через два тижні її викликали до головного офісу.
Світлано Володимирівно, ми уважно вивчили матеріали. Завдяки вам вдалося зупинити махінації та врятувати репутацію компанії. Нам потрібен хтось надійний, хто знає структуру зсередини і зможе навести порядок у філії. Ви готові спробувати себе на посаді тимчасової керівниці?
Вона не одразу повірила.
Я? Керівниця?
Так. Ми бачимо у вас потенціал. І, головне ви не згнулися, коли могли. Це цінно.
…
Через місяць кабінет Богдана став їїнім. Табличка на дверях змінилася. Колеги, які ще недавно кричали їй «принеси», тепер зазирали зі соромязливою посмішкою і стуком.
Світлано Володимирівно, можна на пару слів?
Вона кивала, уважно слухала, але не забувала. Не мстилася але й не пробачала.
Одного разу до неї зайшов Ігор з IT.
Слухай, Світлан тобто, Світлано Володимирівно, він почервонів, я ж тоді ну казав, що ти як меблі Вибач. Дурень я.
Вона подивилася на нього і мяко посміхнулася:
Головне, щоб зараз ти знав, як поводитися з людьми.
Він кивнув і вийшов.
Ввечері вона затрималася в офісі. Кабінет був тихий, світло мяко лягало на стіл. Вона поставила чашку кави біля ноутбука і відкрила папку із записами. ПеревелаВона закрила папку, усміхнулася сьогодні був добрий день, і завтра буде таким самим бо тепер вона сама вирішувала, якими мають бути її дні.
