**ЩАСЛИВА, ЧИ ПРОСТО ДУРНА?**
Лену, тиху, непомітну з виду дівчину, подруги називали не інакше як «щаслива дурна». Здавалося б, як таке взагалі можна поєднати? Зараз усі побачите.
Не встигла їй виповнитися двадцять, як подруга запросила у відпустку до Трускавця. Ліс, гори, житло безкоштовно — їхали до родичів тієї самої подруги. Там Лена й зустріла Максима — красеня-підполковника, який знімав хату поруч. Чоловік з військовим минулим, що пройшов Афганістан, тепер обіймав посаду у військкоматі. У ньому відчувалася сила, твердість, впевненість. А ще — біль. Лена зрозуміла це, побачивши на його спині старий, жахливий шрам. Наївно запитала:
— Це звідти?
Максим мовчки знизав плечима й занурився у воду. Він не любив про це говорити.
Лена закохалася до запаморочення. Віддалась йому одразу, як тільки він захотів. У відповідь він, усміхнувшись, промовив:
— Ну, тепер доведеться женитися.
Її не збентежило, що слів про кохання не пролунало. Їй здавалося — ось це, справжнє щастя.
Максим був старший за неї на 17 років і взяв усе у свої руки: весілля без сукні та лімузина, просто розписалися у його місті. Мовляв, дорослі ми вже для таких ігор. Та й до того ж… у нього все це вже було. Виявилося, він удівець із восьмирічною донькою.
Для Лени це був удар, але вона вирішила — кохання важливіше. І залишилась. Дівчинка, Марійка, була запущеною й нікому не потрібною, міталася між бабусями. Спочатку Лена просто жаліла її, але потім, почувши з вулиці:
— Мамо! — ледве не розплакалася. І удочерила Марійку.
У Лени за плечима були лише курси перукарки. Хотіла вчитися далі — Максим відрізав:
— Знайди салон і йди у декрет. Хочу сина.
Але вагітність так і не наставала. А може, справа була зовсім не у ній.
А потім грянуло: його підлеглий потрапив на хабарі, і хоча Максим був ні до чого, за армійською вертикаллю — винний завжди старший. Довелося звільнитися «за станом здоров’я». Пенсія була непогана, але це знищило чоловіка. Він замкнувся вдома, перестав приносити гроші, щодня — друзі п’яні бенкети. Через рік-другий Лена зрозуміла: чоловік перетворюється на тінь самого себе. Не працював, не допомагав, навіть їжу не купував, із холодильника їв лише те, що подобалося йому.
Коли прийшло літо, Лена з Марійкою поїхали до Трускавця. За два тижні все стало ясно: треба йти.
— Ти ж моя мама, — сказала їй Марійка.
Лена кивнула.
Максим влаштував сцену:
— Та на тобі Марійку повішу!
Дізнавшись, що рішення вже прийняте, плюнув:
— Дурна ти, Лено.
Вона повернулася до рідного міста, до батьків. Тим, звісно, хотілося онуків за кров’ю, але й Марійку прийняли. Дівчинка пішла до школи, Лена знову стригла людей. Одного разу зайшов чоловік із сивиною — приємний, ввічливий. Залишив чайові, а ввечері — букет. Звали його Богдан. Був старший на 10 років, розлучений, жив у власному будинку, мав невеликий, але стабільний будівельний бізнес.
З ним було затишно. Говорив, що кохає. Лена подумала: ну скільки можна шукати щастя? Ось воно. Розписалися. Подруги заздрили:
— Ось якби ти доньку колишнього чоловіка не забрала, не була б дурною.
Лена трохи сумувала: дітей бог їй так і не дав. Але життя підготувало новий поворот. У Богдана була молодша сестра — проблемна. Народила двох дівчаток, поводилася безвідповідально, пиячила. Тепер її позбавляли батьківських прав. Опіка вже цікавилася дітьми.
Богдан вагався:
— Це, звісно, не твій обов’язок…
Лена у той момент уявила: дівчатка у човні, а їх усі відштовхують. І матір, і батьки, і дядько. І що, вона теж?
— Забираємо, — твердо сказала вона. — Ти ж знаєш, Марійка мені нерідна. А виросла вже — до інституту збирається.
Чоловік міцно обійняв її, і довго вони сиділи так, мовчки. Двоє, яким більше не потрібно було слів.
Тож щаслива Лена? Без сумніву! Перший чоловік — офіцер, красень. Було відчуття кохання, був досвід. Розійшлися — так, але без спільних дітей. Друга спроба — вдала: чоловік добрий, дім є, стабільність. Заздрість знайомих зрозуміла.
А дурна вона? Удочерила дівчинку, взяла на себе племА ще дурна? Ні, просто її серце вибирало не легкі шляхи, а ті, що приносили в будинок сміх дітей, тепло родини і справжнє щастя.
