Щастя приходить, коли в нього вірять і чекають
У восьмому класі з новорічного шкільного свята Олеся втекла з Романом. Їм так хотілося побути наодинці, а надворі несподівано пішов сніг великий, пухнастий, наче хтось невидимий розірвав у небі перину з лебединим пухом А сніг летів і летів.
Роман узяв долоні Олесі в свої руки, підніс до губ. Вони були холодними, а він грів їх своїм подихом. Вони змалку дружили, але тепер почуття стали глибшими. Обоє розуміли дитинство минуло, хоч і не знали, де воно поділося. Головне, що вони разом. Мріяли, що так буде завжди.
«Господи, як же давно це було думала Олеся. І де тепер той Роман?»
У свої тридцять два роки вона ще не була заміжньою. Так склалася доля. І головну роль у цьому зіграла її мати Зінаїда. Якби не вона, усе могло б бути інакше.
Олеся росла звичайною дівчинкою бігала, гралася, стрибала разом із вірними друзями Романом та Тетяною. Роман із першого класу носив їй портфель, допомагав із математикою, захищав від собак і хуліганів. Сам він жив у сімї, де батько пив, часто виганяв дружину з сином із хати, тож вони ночували в Олесі.
Зінаїда кожного разу запитувала матір Романа:
Валько, навіщо ти терпиш це? Розлучися з ним, це ж не життя
Живу заради сина, відповідала вона.
Та хіба можна так, коли Роман бачить перед собою отакий приклад? Чому він навчиться у свого батька? але Валентина лише знизувала плечима.
Після таких розмов мати іноді казала доньці:
Олесю, даремно ти товаришуєш із Романом
Мамо, він найкращий друг сміливий і добрий, заступалася Олеся.
Виростеш побачиш. Стане таким же горілчаником і скандалістом, як і його батько. Хіба інших хлопців нема?
Та Олеся не слухала матір і бігла до Романа. Він був її найвірнішим другом. Разом вони пірнали у глибокій річці він завжди був поруч, бо Олеся плавала невпевнено. А ще стояли на крутому урвищі, одного разу ледь не зірвалися вниз.
З роками їхня дружба лише міцнішала. Сусідка Тетяна теж часто бігала з ними, і вони були нерозлучним трійством. Але, старшаючи, Тетяна закохалася в Миколу з паралельного класу, тож трохи віддалилася від друзів, а вони її розуміли.
У восьмому класі після Нового року Олеся невдало впала і зламала ногу. Перелом виявився таким складним, що вона потрапила до лікарні надовго.
Зінаїда плакала:
Доню, як же так? Тепер назавжди залишишся кульгавою
Олеся робила все, щоб видужати. Лікар навіть сказав матері, що у неє дуже цілеспрямована донька, і вона обовязково подолає недугу. Незабаром вона зробила перший крок, потім другий, потім пішла на милицях, а згодом з тростиною.
У лікарні її відвідували однокласники й навіть класний керівник. А Роман і Тетяна були там щодня. Він носив їй пиріжки з капустою, малинове варення, книжки, які вона так любила читати.
Потім її виписали, але вона все ще кульгала, і нога іноді боліла. Лікар порадив Зінаїді змінити клімат і переїхати, що вона й зробила.
Доню, ми їдемо на південь, до моєї молодшої сестри Марії. Лікар сказав, що морське повітря тобі допоможе.
Мамо, я не хочу! У мене там нікого немає, а тут усе але Зінаїда не слухала.
Вони переїхали до невеликого селища біля моря, де жила сестра Зінаїди.
Прощання з друзями було важким. Роман був у відчаї, і Олеся теж.
Щоб не сталося, памятай мене, говорив він, міцно обіймаючи її. Я теж не забуду. Будемо листуватися. Він поцілував її в губи. Це був їхній перший справжній поцілунок.
На новому місці Олеся з матірю оселилися в родичів. Вона відразу написала листи Романові й Тетяні, але ті листи не дійшли. Відповіді вона також не отримала адреси її ніхто не знав. Так постаралася мати. Зінаїда була рада, що врятувала доньку від Романа, а Олеся думала, що друзі її зрадили.
У новій школі її приняли погано. Діти, хоч і вже великі, були жорстокими сміялися з неї, називаючи «кульгавкою».
Друзів у Олесі не було. Вона читала книжки, часто згадувала Романа і була на нього ображена. Як же тільки відїхала, а він уже й писати не хоче. Вона кілька разів надсилала йому й Тетяні листи, але відповіді так і не отримала.
Після школи Олеся вступила до інституту. Одного разу, під час її сесії, Зінаїда поїхала до рідних країв справа була термінова. Можливо, вона спеціально вибрала цей час, щоб донька не поїхала разом із нею.
Олеся з нетерпінням чекала матір.
Забудь того зрадника Романа, одразу сказала Зінаїда. Він уже одружений, і в нього дитина. Я завжди знала, що він нікудишній
Олеся дуже засмутилася. Вона заглушувала біль навчанням, закінчила інститут і стала викладатиІ ось тепер, тримаючись за руки під тихою березиною, вони обидва знали щастя завжди повертається до тих, хто вміє чекати.
