«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки у Тарасочка закрутило живіт і схотілося плакати.
Троє друзів йшли зі школи. Весняне сонце сліпило прямо в очі. Хлопці підколювали один одного, штовхаючись і сміючись. Біля будинку Андрійка вони зупинилися.
— Підеш увечері з нами на роверах кататися? Ми вчора з Денисом так класно по парку гоняли.
Тарас насупився. Він давно благав батька привезти велосипед із гаража, але в того постійно не було часу. То пізно приходить з роботи, коли вже темно, то просив почекати до вихідних, а потім забував або відмовлявся справами.
— Підеш? — повторив Андрійко і штовхнув Тараса в плече.
— Не знаю. Ровер у гаражі. Якщо тато прийде раніше…
— Та сам візьми! Гаразд, ми о сьомій у парку бутимемо, приїжджай. — Андрійко виставив долоню, і хлопці по черзі вліпили по ній «п’ятак».
Біля наступного під’їзда Тарас попрощався з Денисом. «Може, справді пошукати ключ від гаража? Тато машину ставить туди тільки взимку. Навряд чи він носить із собою ключі», — подумав Тарас і поспішив додому. Жив він далі за всіх друзів.
Дома Тарас переодягнувся і відразу почав шукати ключ. Але у шухляді шафи, де батьки зазвичай тримали дрібниці, його не було. Він ще трохи пошукав, але незабаром кинув і взявся за уроки. Прийде мама — спитає у неї. Але якщо не вивчить, то навряд чи вона його віддасть.
Впорався із завданням за півтори години. Навіть сам здивувався — зазвичай на це йшло дві-три. Клацнув замок. «Мама!» — зрадів Тарас і вибіг їй назустріч.
— Привіт, — втомлено сказала мама і пройшла з пакетом на кухню.
Тарас пішов за нею. Вона складала продукти у холодильник.
— Чому макарони з котлетою не їв? Знов бутерброди з чаєм? Постав на місце, — подала йому пачку гречки.
— Мам, а де ключ від гаража?
— Навіщо тобі?
— Хочу ровер забрати.
— А уроки зробив? — Мама захлопнула холодильник і подивилася на Тараса.
— Зробив, можеш перевірити, — готово відповів він.
— Ключ… — мама окинула кухню блукаючим поглядом. — Не пам’ятаю. Зачекай батька, він точно знає.
— Коли він прийде? Вночі? — гнівно вигукнув Тарас. — Хлопці вже давно катаються. Чого взагалі забирали його в гараж? Залишили б на балконі! Тато прийде — і вам буде не до мене. Ви ж дня не можете прожити без скандалів. Набридло, — буркнув він, усвідомлюючи, що сьогодні вже не покатається.
Настрій різко впав. Тарас розвернувся і пішов у свою кімнату, гучно хлопнувши дверима.
Останнім часом батько часто затримувався на роботі. Він і мама щодня лаялися, кричали один на одного. Тарас занадто часто чув слово «розлучення».
Не міг уявити, що вони розійдуться. Так, батько рідко цікавився його життям, вони втрьох давно нікуди не ходили. Одного разу тато прийшов вчасно. За вечерею запитав, як у Тараса справи у школі. Він розповів, але швидко замовк, помітивши байдужий погляд батька. Той не слухав, думаючи про своє.
Тут же завелася мама, що батькові байдуже, що він не займається сином, а зараз якраз той період, коли увага тата дуже важлива… Тоді Тарас закрився у кімнаті, намагаючись не слухати. Але як не чути, коли вони репетують?
У всіх його друзів нормальні сім’ї. Андрійко з батьком часто їздять на рибалку, ходять на футбол. Денис взагалі рідко гуляє — постійно з батьками десь їздить на машині. Тарас зітхнув.
Він сидів, тримаючи книгу, але навіть не заглянув у сторінки. У кімнату зайшла мама, сіла на край ліжка, простягнула руку, щоб погладити сина по голові. Тарас відвернувся.
— Я знайшла ключ. Якщо уроки вивчив… — провинувато почала вона.
— Вивчив, казав же, — перебив Тарас.
— Добре, тоді одягайся. Підем у гараж разом.
Тарас захлопнув книгу, кинув її, схопив кофту і натягнув через голову.
— Я готовий! — весело сказав він.
— Тільки обіцяй, що на дорогу не виїжджатимете. Катайтеся у парку або по тротуарах, — попросила мама.
До гаражу йшли хвилин п’ять. Тарас з трудом відкрив іржавий замок, двері з скреВони всі разом пішли додому, і Тарас почував, що, можливо, саме сьогодні все почало змінюватися на краще.
