**Щоденник.**
Сьогодні згадала слова Еріха Марії Ремарка, і вони відгукнулись у серці гіркою істиною.
*”Коли тобі потрібно мало, тобі дають мало. Спочатку ти економиш на собі, потім усі економлять на тобі…”*
І справді. Спершу ми самі себе обмежуємо, а потім життя починає обмежувати нас. Скромність, доброта, вихованість — у книжках ці якості винагороджуються щастям, але реальність жорстокіша. Для тих, хто не має совісті, твоя доброта — лише зручний інструмент.
Не кожна добра риса корисна. Іноді вона губить, коли поруч стоїть безчесна людина, готова скористатися твоєю слабкістю. Тому кожен добрий, вихований має вміти розбиратися в людях — аби не стати їхньою іграшкою. Але спершу треба розібратися в собі: чому жінки так часто економлять на собі? І що вони отримують натомість?
Ніхто не подякує за твої жертви. Мова не лише про гроші: це й час, який ти віддаєш іншим, це твої мрії, покладені на полицю, це здоров’я, яким ти нехтуєш. Люди звикають: якщо тобі достатньо малого, вони і далі даватимуть мінімум. І коли ти, врешті, запитаєш долю: *”За що мені це?”* — навколо буде тиша.
Ніхто не зрадіє твоїй втомі, твоєму опустошенню. Ніхто не скаже *”дякую”* за те, що ти себе забула. Ні ти, ні оточуючі.
Погані звички ведуть до поганого життя.
*Хороші звички не завжди дають щастя, але погані — завжди руйнують.*
Звичка жертвувати собою з’являється разом з коханим чи дітьми. Світ перевертається: там, де колись була ти, тепер — вони. Мати готова віддати все для дитини, кохана жінка — відмовитись від мрій заради чоловіка. А потім дивакуєш: чому вони злиться, коли ти наважуєшся жити для себе? Ніхто не скаже: *”Дякую, тепер наша черга!”* Натомість почуєш: *”Чому ти відбираєш те, що було завжди?”*
Якщо боятися їхнього гніву, пройдуть роки, і одного дня прозрієш: *”Куди поділось моє життя?”* Не дай іншим стати ширмою для власного існування.
Невирішеність вкрала мільйони можливостей.
Економити на собі — це вірити, що інші гідніші. Що тобі не до снаги нова посада, що не варто пробувати танцювати чи малювати, бо *”у світі стільки талантів”*. Що хтось кращий лише через пышніше волосся чи тонкіші риси обличчя.
Ця звичка змушує змиритися з малим і боятися відмови. Але невдача — не привід опускати планку. Це звичка, яка не дозволяє мріяти. Яка заважає йти до щастя.
Не шкодуй часу, який приділяєш собі. Вечір з улюбленою книжкою, дрібнички, що радують серце — ці миті не марні. Вони наповнюють тебе силою.
Іноді здається, що люди вірять у своє безсмертя: вони чекають ідеального моменту, порівнюють себе з іншими, відкладають життя на *”потім”*.
Не обмежуй себе. Не порівнюй. Якби я міряла себе з іншими письменниками, то вже давно б перестала писати — бо вирішила б, що недостойна паперу та чорнила.
© Еріх Марія Ремарк.
