**Щоденник Олени Коваль**
Ох, і дістала ж мене сьогодні сестра «Що це за селянська сукня?» знизила вона голос, але так, щоб усі чули. Мій «подарунок» у відповідь змусив її мовчки вийти з-за столу.
Уявіть: моя Олеся завжди витончена, немов тополя, що гойдається на вітрі. А я ну, звичайна. Трохи зайвих кілограмів, трохи зморшок. Життя ж, воно таке.
Але кожна наша зустріч це випробування. Вона, звісно, «з добрими намірами». Підійде, окине мене поглядом, мов сканером у супермаркеті, і почне:
Леночко, це плаття тобі не трохи завузьке? Ніби з бабчиної скрині.
Ой, а ця зачіска Немодно, серйозно.
Дівчата, подивіться на її тіні! Такий відтінок ще в 2010-му носили!
І все з солодкою, ніжною усмішкою. Ніби піклується! А в мене після таких слів настрій на нулі, і в дзеркало дивитися не хочеться цілий тиждень.
Але кульмінація настала на маминих 50-х. Я так готувалася! Нова сукня, манікюр, макіяж почувалася, як королева.
І ось ми в ресторані «Золотий Дунай», усі вбрані, радісні. Раптом Олеся підходить до мене, оглядає з ніг до голови і голосно, щоб усі почули:
Лена, ну що це за сукня? Як у нашої тітки Марії з Тернополя! Я б тобі щось елегантніше підібрала.
Здалося, підлога пішла з-під ніг. Вона зробила це при всіх! Я глибоко вдихнула, усміхнулася й перебила її:
Олесю, дякую за турботу! Ти ж у нас експерт у всьому! Потім дістала коробку з подарунком.
Вона, радісна, розгорнула а там сертифікат на сеанс до психолога: «Як бути впевненою в собі, не ображаючи рідних». Я прочитала це вголос, щоб усі чули.
Спочатку вона збентежилась, потім почервоніла, мов буряк. Дядько Петро зареготав і всі підхопили. Олеся пробурчала щось, схопила сумочку й вийшла.
Ми, звісно, потім помирилися. Але тепер вона мене більше не критикує. Розмови лише про погоду та родині справи. І знаєте? Мені аж легше дихати.
Ось таке було. Пишіть у коментарях чи було у вас таке?
