СКІЛЬКИ НЕ ВКОРОЧУЙ НАЗАД НЕ ПОВЕРНЕШ
Коли Ірця показувала своїм знайомим світлини зі свого весілля, завжди казала з усмішкою:
Ой, настраждалась я в тій сукні! Гарна, звісно, але важка просто як бронежилет! Ось наступного разу, як буду заміж виходити, вже виберу найлегше і найповітряніше платтячко.
Усі були впевнені, що Ірина жартує. І реготали з нею до сліз. Вона й дійсно сміялась над собою. Друзі знали, що вона вийшла за коханням. Все, стандартний курортний роман: 21 рік їй, 28 йому, звати його Олексій.
Того спекотного серпня вони познайомилися на Чорному морі, під шум хвиль і з бокалом ігристого «Київського» у руках, а вечорами навіть зорі, здається, підморгували їм. Ось так мікс романтики з поїздкою до загсу їх і обєднав. Хоч перед цим Олексію довелося терміново розлучитись із другою дружиною, а Ірці перебратися з рідного Києва до міста чоловіка під Одесою.
Київ Одеса Київ: цей маршрут для Іри стане ріднішим, ніж борщ у пятницю, на десять років вперед.
А все починалося прозаїчно: молоді оселилися на зйомній квартирі. Олексій свою квартиру залишив другій дружині, бо та вже була готова ковтати пігулки, бризкати третю дружину кислотою, і, звісно, стрибати з балкону, якщо він не повернеться в сімейне «гніздечко».
З часом колишня дала спокій: чи то Олексій щось пообіцяв, чи просто «перегоріло», хто зна. Перша дружина давно в історії. Той «шлюбний старт» тривав півтора року, не склалось і він її навіть посватав за свого приятеля, наче в лотереї головний приз розігрував!
Друга дружина протрималася довше три роки. Та Олексію вистачило, щоб зрозуміти пані не просто дивна, а ще й ні разу не хоче «заводити людських діток». Саме так вона і казала!
Іруся не переймалася його перепетіями. Їй було добре: вона знала собі ціну, була впевнена у своїй красі і незвичайності, а Олексій носив її на руках і сипав компліментами. Букети тільки відрами, шубки одразу три, а туфель і чобітків стільки, що Попелюшка позаздрила б. Чоловік возив її до Львова, Варшави й навіть у Карпати розширювати кругозір та «набиратися сил» перед народженням первістка.
Незабаром зявилась донечка Марічка. Поки Іра няньчила малечу, Олексій купив хатину й обставив новими меблями гніздечко для своїх принцес.
За новосіллям, дитсадком і клопотами Іра взялася за саморозвиток. Вчитися їй треба було виключно в Києві: там подруги, мама, знайоме шумове середовище і липи, під якими завжди спокійно.
Марійку вона залишала на свекруху, яка мала особливу пристрасть до внучки. У сесійний період Іра насолоджувалася життям у Києві. Олексій скипав із ревнощів, то приїде несподівано, то організує якусь «засідку» біля гуртожитку (в іншому ж місті!). Але Ірина приводів не давала… Хіба то привод? Вона просто тікала від побутових справ вчитися їй було цікавіше, ніж мити підлогу чи опікуватись чоловіком і дитиною. Здавалося Ірі, що життя проскакує повз, а вона, така розумна й гарна, має «присвятити себе» чомусь більшому.
Ось так у неї й «завелися» три дипломи всі червоні. Головна спеціальність психолог. Весь комплект документів носила з собою (а раптом відразу три роботи знайде!). Олексій був категорично незгоден:
Хіба нам грошей не вистачає? Я ж посивію, поки тебе з роботи діждусь! Іро, може, давай ще сина народимо? Та хоч доньку. Головне щоб ти біля мене була…
Іра вдруге мамою себе не бачила. Місію виконала: життя дала, чоловіку доньку подарувала вистачить. Свекруха, слухаючи її «високі матерії», запропонувала: мовляв, «залиш Марічку мені ти ж не маєш часу займатися дитиною, вчених треба гартувати, а дитині любов і увага потрібна». Ірка погодилась без натяку на роздуми й одразу рвонула до рідного Києва, Олексію так і не сказала «ой, потім передзвоню».
Але у Києві її вже чекав Олексій навчився, бач, жіночих хитрощів!
Іро, а де Марічка? Чого сама? Може, в тебе новий кавалер?
Та годі тобі! Ні кавалерів, ні залицяльників. Просто з тобою мені нудно, уявляєш? Я хочу свободи! відповідала Іра спокійно.
Свободи? Від мене й дитини? Куди ж ділося кохання? Може, то середній вік? Переживемо разом, дрібниці ж, вмовляв Олексій.
Не переживемо, поставила крапку Іра.
Олексій побіг порадитись зі своєю тещею. Та тільки розвела руками:
Що ж поробиш, зятю. Якщо вже моя донька сказала то як на скелі викарбувала!
Олексій повернувся до Одеси, голову втратив від роздумів: як повернути сімю? Як дружині очі відкрити? «За мою ж доброту мені ще й прилетіло», думав він.
Минали дні Іра на дзвінки відповідала сухо: «У мене все добре». І час летів собі далі
Зрештою Олексій вирішив: продає дім, забирає Марічку й переїжджає до Києва. Все заради миру й щастя родини! А Ірка вже й не в захваті: мовляв, дитину нервувати не треба, школу нову, друзів кидати А бабуся Марійки точно це не схвалить!
Та всі ці відмовки вже нікого не дивували. Іра купалася в свободі, відкрила свій бізнес: ательє, знімала квартиру, шанувальники тяглись до неї, наче до щойно спечених пампушок. Не було часу нудьгувати. І тут чоловік, дитина Навіщо? Хотіла перекреслити минуле життя. Вона була непохитна, як грант на університет.
Олексій не здався і таки переїхав із Марічкою у Київ. Надія на відновлення родини ще жила. Він регулярно зустрічав Іру з роботи, приводив доньку а Маріка підросла і була копією матері. Та це було марно. Іра стала холодна, мов крижана баба. Зрештою сказала:
Олег, відчепись! Давай розлучимось. Марічку можу до себе взяти.
Марійці вже виповнилося 11. Їй нікуди не треба було діватися. Вона мала люблячого батька, бабусю, яка молилася за внучку і вдень, і вночі. Марічка любила маму й не розуміла, чому мама ось так просто відмовилася від неї.
Час летить і нікому не підкоряється.
Життя собі й далі котиться, кожному своє.
Олексій перестав «ловити рибу в калюжі». Зрозумів: до серця Іри не докричишся. І ось тут доля подарувала йому жінку-просту, справжню, яку кризою середнього віку не злякаєш: дві підлітка-сина з попереднього шлюбу, скромне село, ніяких Парижів-Лондончиків чи кілограмів шуб. Їй би гумові чоботи на багнюку, телогрейку теплішу та дітей добре вивести у люди ось і весь «luxury lifestyle».
Олексієві ж стало затишно і тепло із такою жінкою де просто, там і ангелів сила, а де складно, там і чорт не розбереться. А вже незабаром у тієї родини зявилась ще й дівчинка. Тут Олексій вперше відчув справжнє щастя хоч із четвертої спроби. Про перші три шлюби згадувати не любив, як про невдалі столиці в лото.
А Іра залишилась із мамою в маминій хаті. Один із бізнес-партнерів наобіцяв їй «золоті гори», але «обкрутив» шиї її ательє швидко «розпоролися», шанувальники, як мильні бульбашки, зникли. Роботи багато, а результат як у бджоли в грудні.
Сваталися-сваталися, а всі сховалися. Тож Іра працює шкільним психологом не даремно ж вчилася! Андрій, її перший чоловік, жодної з дівчат не «відкупорював» більше, а Іра каже, що ні про що не шкодує. Хоча Душа людська глибока криниця, дна не видно навіть у сонячну погоду Може, ще й сяйнеться той іскрометний промінчик а хто знає?
А Марічка виросла, одружилась і мешкає з бабусею тією, що виховувала її з малих років, в Одесі. У день весілля на Марічці була легка, як весняний туман, весільна сукня. А мама Іра подарувала їй її найголовніше свободу вибору. Ну, і старий сімейний рецепт сирників, але це вже інша історія.
