Не чіпай мої кришталеві! вигукнула колишня подруга, роздратовано згрібаючи руками повітря. Дивись, краще, за своїми очима! Думаєш, я сліпа й не бачу, як ти витріщаєшся?
Та ти що, ревнуєш, чи що? була щиро здивована Тамара Борисівна. Ой, на кого ти вже прицілилася! Я, мабуть, знаю, що тобі на Новий рік подарую машинку для згортання губ!
А що ж, залиш собі! не відставала Люба. Чи твої губи вже жодна машинка не загорне? Думаєш, я не бачу?
Баба Тома спустила ноги зі своєї старої ліжка й попрямувала до домашнього іконостасу, щоб прошепотіти ранкову молитву.
Не скажеш, щоб вона була дуже побожною щось там, на горі, напевне, є. Ну, хоча б щось керує цим світом. А як його звати? Тут в кого як часом і про космос згадують, і про початок усіх начал, і про доброго дідуся з білою бородою, що сидить на хмарі та печеться про всіх на землі.
Та й роки в баби Томи вже далеко за шістдесят, ось-ось сімдесят минеться. В такому віці з Господом краще зайве не сперечатися: якщо його нема ну й добре, а якщо є то невірний усе втратить.
В кінці ранкового правило баба Тома додала кілька щирих слів від душі. Ритуал завершено, на серці стало легше. Можна починати новий день.
У житті Тамари Борисівни було дві напасті. І то були зовсім не дороги й дураки, як люблять казати. Її дилемою стала сусідка Люба і власні внуки.
З внуками все було зрозуміло: якесь воно тепер молоде покоління, нічого не хоче робити. Але їх вихованням хай батьки займаються, не вона ж! А от із Любою біда класична. Вона останнім часом почала так мотати нерви, що хоч бери та їдь у місто.
У кіно їхні словесні дуелі здавались би смішними, навіть милими. Але в житті це не так романтично: особливо коли знаходяться причіпки до кожної дрібниці.
У баби Томи був друг на імя Петро Єхимович Козирний, у селі для всіх Петько-мопедко. Таке вже чисно українське прізвисько.
Колись, в молодості, Петро був тим ще гонщиком лише б завести свого старенького “Карпата” й гайнути з вітерцем по селу. Так його і прозвали мопедкою, а прізвище прикріпилось назавжди.
Мопед уже давно іржавів у сараї Петра, але прізвисько залишилось. Раніше дружили всією сімєю: мопедка з дружиною Ніною та Тома зі своїм чоловіком. Але обидва супутники життя вже давно у спокої на місцевому цвинтарі.
Але дружба з Петьком залишилась: зналися зі школи, і завжди був він товариським і добрим.
У школі вони тримались гуртом: вона, Петро й Люба. Щира дружба без жодного натяку на симпатію понад міру. Разом всюди, Петро між двома худенькими дівчатами, попід руки. Як чашка з двома вушками: щоб надійно трималась, не вислизнула.
З роками все змінилось. Істинна дружба залишилась лише між Томою та Петром. А Люба віддалилась, згодом навіть розсердилась, і переросло це у відверту неприязнь.
Наче її й справді підмінили після смерті чоловіка. До того все ще було мирно.
З роками людська сутність загострюється: скупий стає жадібнішим, балакун базікалом, а заздрість розїдає душу. Так сталося з Любою, звичайна жіноча доля і чоловіки у нас не кращі.
Було ж чого заздрити: Тома навіть у старості вже струнка, виглядала доглянуто. А Люба вже обросла боками, талії немає. На фоні сусідки явно програвала.
Другий привід увага Петра. Він дедалі частіше звертався саме до Томи, жартував, шепотілись обидва, мало не стикаючись сивими головами. З Любою ж сухі, мов полин, розмови. І в гості до Томи Петро навідувався частіше.
Може, й справді від жарту до лайки недалеко, бо Люба останнім часом стала базарувати через дрібниці.
Почалось усе із запаху. Мовляв, туалет баби Томи тхне!
Це ж треба, сто років стоїть тільки зараз почулося? здивовано відповідала Тома й кинула у відповідь: Ти ж свої кришталеві лінзи взяла по безкоштовній програмі, а що там можуть дати задарма?
Не чіпай мої кришталеві! навіжено закричала Люба. Слідкуй краще за собою!
Та й скандали повторювались мало не кожного дня. Петро порадив Томі побудувати вбиральню в хаті. Син і дочка скинулись і зробили їй душову й туалет у будинку. А стару вигрібну яму Петько засипав.
Та не минуло й тижня, як Люба звинуватила Томиного внука, що той обірвав грушу, гілки якої заходили на її город.
Це ж ваша груша, виправдовувалась Тома, хоч і знала, що дитина й не чіпала нічого. Та он, твої кури у мене на грядках і нічого.
Курка дурна птиця! обурювалась Люба. А внуків виховувати треба, а не крутитись з кавалерами!
Так і тривало: зачепить Люба за грушу, потім за курей… Усе їй щось не так!
І тоді хитрий Петько-мопедко порадив: якщо кури шкодять то треба внучатам розкласти яйця по грядках, а вранці урочисто зібрати.
Коли баба Тома так і вчинила, Люба спостерігала мовчки очам не вірила. І, диво, з того дня кури до сусіда вже не лізли!
Та мир не настав. Сусідці почав заважати дим із літньої кухні Томи.
Кажу ж, учора не тхнуло, а сьогодні вже пахне! Мабуть, і мене дратує цей запах! Може, я вегетаріанка! І взагалі, Верховна Рада вже прийняла закон про мангали!
Де ти тут мангал бачиш? з надією пройти на здоровий глузд питала Тамара. Окуляри треба частіше протирати, чистюля ти наша!
Але терпіння у баби Томи почало вриватись.
Може, її на досліди віддати? журилась вона за чаєм Петрові. Зʼїсть мене разом із душою!
Не вдавиться. хитро примружився Петро. А мені ось нова ідея прийшла!
Через кілька днів, на світанку, Тома почула, як Петро співає біля ґанку:
Тома, Тома виходь із дому!
Під хатою стояв веселий Петько на ремонтуваному “Карпаті”. В очах іскрилося щастя.
Знаєш, чого я такий сумний був? Мопед не їздив! А тепер завівся поїдемо, красуне, кататися! Згадати молодість!
Тома й не вагалась. Вже ж офіційно у нас старість скасували: всі пенсіонери активні!
І полетіла вона разом із Петьком у нове, свіже життя.
Невдовзі Петро запропонував їй руку й серце. І стала баба Тома Козирною пані переїхала до чоловіка.
А Люба так і залишилась самотньою, пишною й сердитою жінкою. Ото вже привід для чергової заздрості! Тепер сваритись ні з ким, а негатив розїдає зсередини.
Тому, тримайся, Тома, й не виходь із будинку. Бо ще життя, ще не те покажеться отака в нас, у селі, пісня!
І навіщо тільки той туалет городили?..
