Амбуланс приїхав за кілька хвилин, але для Ганни ці миті здалися вічністю. Між свідомістю та пітьмою, чужий і твердий голос Романа був єдиною ниткою, що тримала її в реальності. «Тримайся, пані, все буде добре. Діти зі мною, вони в безпеці», шепотів він, стискаючи маленьку ручку Ярика, який ридав без упину. Оля, з очами, повними сліз, дивилася на нього з недовірою, але й з відчайдушною потребою в захисті.
Медики поклали її на ноші, швидко перевірили життєві показники. «Сильне зневоднення, виснаження, ймовірно, гіпоглікемія», сказав один із них. Роман кивнув і глянув на двійнят. «Я їду з вами», вирішив він без вагань. Водій дав знак сідати.
Дорога до лікарні була виром емоцій. Ганна, лежачи з капельницями, здавалася крихкою, наче листок, зірваний вітром. Роман, звиклий до фінансових рішень на мільйони гривень, уперше за довгий час відчув, що одне людське життя важливіше за всі баланси й контракти світу. Він тримав на колінах руку Олі, а Ярик заснув, притулившись до його дорогого піджака, наче це було найбезпечніше місце на землі.
У лікарні лікарі підтвердили діагноз: крайнє виснаження, недостатнє харчування, емоційний шок. Ганні потрібно було кілька днів спокою, нагляду та правильної їжі. Роман залишився у залі очікування, а двійнята, виснажені плачем, заснули на подвійному стільці, вкриті його піджаком.
У тиші лікарні залізний бізнесмен уперше за багато років відчув тріщину в холодній стіні навколо свого серця.
Коли Ганна прокинулася наступного дня, перше, що вона побачила, це обличчя дітей, що мирно спали біля неї. Потім помітила високу постать біля вікна. «Пане чому ви це зробили?» прошептала вона слабко, але з подивом. Роман обернувся й усміхнувся: «Тому що ніхто інший не зробив. І тому що я не міг відвести погляд».
Наступні дні стали відкриттям для обох. Роман приніс дітям новий одяг, іграшки, а для Ганни здорову їжу. Він не хотів виглядати рятівником, але кожен його жест видавав щиру турботу. Коли лікарі дозволили Ганні виписатися, постало питання: куди їй повертатися? Дім забрали, родина чоловіка відвернулася, а власні ресурси були майже вичерпані.
Одного вечора в холі лікарні Роман ухвалив несподіване рішення. «Ганно, я знаю, що ми ле
