Швидка допомога мчала вулицями Львова, її сирена вила, наче крик розпачу. Всередині лежала непритомна Олеся, між життям і смертю. Лікар, сивий чоловік на імя доктор Коваленко, постійно перевіряв її пульс і коротко командував медсестрам:
Швидше! Тримайте тиск, не дайте їй втратити кров! Дитина ще має шанс!
Поруч Марія заламувала руки, шепочучи молитви. Серце стискалося від провини вона не встигла втрутитися тоді, у тому будинку. Вона памятала холодний погляд Софії, гострий, як лезо, і нарешті зрозуміла правду.
**Реанімація**
Коли Олесю внесли до реанімації, Тарас кинувся до лікарів, з очами, червоними від сліз і люті.
Благаю, врятуйте її! Вона і наша дитина Я не можу їх втратити!
Доктор Коваленко глянув на нього суворим поглядом людини, яка знає час не для емоцій.
Пане Шевченко, зачекайте в коридорі. Ми робимо все можливе.
Тарас завмер на мить, потім, пригнічений, опустився на лаву в холі. Вкрив обличчя долонями і вперше у житті відчув, що земля тікає з-під ніг.
За закритими дверима медики боролися за життя Олесі. Дихання було слабке, але серце ще билося. Дитина ж була в критичному стані. Апарати пікали ритмічно, напруга досягла піку.
**У залі очікування**
Софія увійшла до лікарні у супроводі двох подруг, які мали виглядати турботливими свідками. Обличчя її було камяним, але тремтливий голос вражав оточуючих:
Бідна дівчина як вона могла так посковзнутися? Я ж хотіла, щоб ми були єдиною родиною.
Марія, що стояла в кутку, дивилася на неї з ненавистю. Якби вона насмілилася сказати правду тоді, може, все було б інакше. Але страх перед владою Софії, перед її впливом у місті паралізував.
**Тарас і його мати**
Мамо! зірвався Тарас. Де ти була, коли це сталося? Марія каже, що ти була поряд!
Софія торкнулася його плеча з удаваною ніжністю:
Сину, я була нагорі. Бачила лише, як вона впала Все сталося так швидко. Господи, якби я могла її врятувати!
З очей її котилися фальшиві сльози, але Тарас уже не знав, чи вірити їм. У його довірі зявилася тріщина.
**Звістка з операційної**
Після годин тривоги двері відчинилися. Доктор Коваленко, з обличчям, змарнованим втомою, підійшов до Тараса.
Пане Шевченко, ваша дружина жива. Була важка боротьба, але ми стабілізували її стан. Але дитина
Лікар на мить змовк, і Тарас зрозумів без слів. Його світ руйнувався. Він зітхнув і схопився за стіну, сльози котилися беззупинно.
Докторе я хочу її побачити.
Сколи її переведуть до палати. Але на її тілі є синці, які не схожі на наслідки падіння. Я зобовязаний повідомити поліцію.
Софія, яка почула це, на мить завмерла. Потім оговталася і обійняла сина, намагаючись його втихомирити:
Не вір їм, сину. Ти знаєш, як швидко народжуються плітки. Тобі зараз потрібен спокій.
**Пробудження Олесі**
Через кілька годин Олеся відкрила очі. Вона була бліда, ледь дихала. Тарас поцілував її руку, намагаючись стримати сльози.
Олесю кохання моє ти зі мною.
Вона подивилася на нього, і очі її наповнилися сльозами. Вона спробувала доторкнутися до живота, але зрозуміла все по його погляду. З губ вирвався стогон.
Наша дитина
Тарас пригорнув її, шепочучи:
Ми переживемо це разом. Ти в мене є, і це головне.
Але в душі Олесі народжувався інший біль: не лише втрата дитини, а й усвідомлення, що за трагедією стояла жінка, яка мала її захищати.
**Зізнання Марії**
Через кілька днів Марія не витримала. Вона знайшла Олесю саму в палаті і, тремтячи, прошепотіла:
Пані Олесю ви маєте знати правду. Ви не самі впали. Пані Софія вас штовхнула. Я бачила все.
Олеся відчула, як кров відливає від обличчя. Вона здогадувалася, але тепер мала підтвердження.
Маріє чому ти мовчала?
Мені було страшно. Ви ж знаєте, яку владу вона має Але я більше не можу жити з цим.
Олеся стиснула її руку і, з несподіваною силою, прошепотіла:
Клянусь, вона не уникне покарання.
**Розслідування**
Через кілька днів поліція розпочала офіційне розслідування. Свідчення лікарів, синці на тілі Олесі та зізнання Марії складалися, як частини жахливої головоломки.
Але Софія не була з тих, хто здається легко. Її оборонці готували стратегію, а впливові друзі намагалися придушити скандал.
Тарас розривався між любовю до матері і жорстокою правдою. Його мучили погляд Олесі, її німа страждання, слова Марії, які неможливо було ігнорувати.
**Остання розмова**
Одного вечора Тарас увійшов до вітальні, де Софія чекала його
