Сьогодні моя сусідка Ганна Семенівна відсвяткувала сімдесят років. Ювілей! До цього дня вона купила собі гарну тканину та пошила сукню вишукану, з вишивкою. Ще замовила через інтернет срібні сережки, дорогі, з вузличками.
Наділа все, підійшла до дзеркала аж помолоділа! «Все ж таки без обновок жити не можна, подумала вона. Вони душу гріють».
Приготувала смачні страви гості ж ось-ось приїдуть. Мають завітати сестри, а брат привезе їхню матір. Бабусі вже скоро девяносто пять.
Стол сяяв і палянички, і вареники, і холодець. Гості прибули. Стару матір посадили на найпочесніше місце. Вона, як завжди, трохи посидить, а потім піде в кімнату відпочити.
Іменинниця вийшла до гостей у новій сукні, із сережками. Усі ахнули! Їй було приємно, що оцінили. Випили першу чарку, потім другу. Але раптом одна з сестер і каже:
«Ну й чудна ж ти! У сімдесят років сукню шити І сережки такі дорогі. Навіщо тобі? Сидиш вдома, у театри не ходиш. Чимало ж старих суконь у шафі доносила б».
Інші сестри закивали. Розповіли, що в них самі шафи забиті, носити не переносити.
І раптом нова сукня ніби стиснула Ганну Семенівну. Серьги стали тяжкими, наче свинець. На душі похололо. «От і сімдесят Життя пройшло, а я тут нарядилась, як дівчина», подумала вона.
Посмішка зникла, обличчя стало камяним. Не хотілося ні говорити, ні їсти. Гості замовкли, відчули зміну.
Тоді заговорила мати, яка до цього мовчала:
«Моя мати теж до ста років дожила. І батько. Роду нашого довгожителі. Коли матері виповнилося девяносто, батько піш на ринок і купив їй бордову хустку. За столом дістав із-за пазухи, накинув їй на плечі. Вона сиділа, мов дівчина, гладила її тремтячими руками і помолоділа на очах!»
Помовчала й додала:
«Не речі для нас, а ми для радості. Щастя у любові близьких».
А потім глянула на ту сестру, що неправильно сказала:
«Ти ж, доню, язик за зубами тримай. Слова не пірїнки, їх не змети».
Встала й пішла до кімнати втомилась.
За столом було тихо. Та сестра вибачилася, але легше не стало. Говорили через силу, жартували без сміху.
Раптом увійшла улюблена племінниця Олеся з чоловіком. Весело привіталися, подарували тітці букет троянд. Чоловік став на коліно, заспівав рядки з романсу. А Олеся відкрила коробочку там намисто з річкового перламутру.
«Де ж ти його знайшла?!» скрикнули гості.
Племінниця наділа його на шию тітки, підвела до дзеркала. Обняла, засміялася.
І раптом у хаті знову стало весело. Підняли чарки за здоровя іменинниці. Отруйна атмосфера розвіялася залишилися тільки щирі посмішки.
Ганна Семенівна сиділа, думала: «Сімдесят то ще не вік! Жити треба й радіти».
Так сиділа вона елегантна, щаслива, з перлами на шиї. Жінка, якій сьогодні виповнилося сімдесят.
(Додам від себе: слова ніж гострий. Одне необдумане слово і свято зіпсоване. Краще промовчати, ніж поранити ближнього.)
