Няня для брата
Що сталось, Квітославо? Знову не відповідає?
Не відповідає! Квітослава кинула телефон на кухонний стіл. Вона не відповідає від шостої вечора! Я до мами так і не поїхала через неї… Мені і там приготувати треба, і вдома ще вечеря не зроблена, і Сашка нема з ким залишити… Виростили помічницю!
У цей момент у замку тихенько клацнув ключ.
О, ви ще не спите? кинула Лада, не знімаючи навушників, і пішла до своєї кімнати, ігноруючи батьків.
Але мама просто так її відпускати не збиралася.
Ладо! Стій! мамин крик змусив Ладу завмерти, хоча вона і не обернулася. Ти куди зібралася? Ти спізнилася на… скільки? На шість годин! Може, щось поясниш?
Лада повільно вийняла навушник.
Чому знову нерви?
Ти обіцяла! з розпачем зітхнула Квітослава. Обіцяла, що приглянеш за Сашком!
Лада, яка мріяла тільки впасти на ліжко й заснути, втрималася:
Не склалося. Ніхто не помер. Ти ж сама вдома була.
Я ж тиждень тебе просила допомогти з братом сьогодні! Бо твій батько на зміні, він не встигне, а мені треба до мами. І тобі ні брата не шкода, ні бабусю! І мене теж!
Що там казати Лада зависла з одногрупниками, потім Ярема ще покликав усіх на вечірку до себе, і вона й не помітила, як час пролетів. Забула…
Так вона виправдовувала себе перед собою.
Бо телефон не розрядився вона сама його вимкнула.
Обіцяла, мам, але потім плани змінилися.
Дихни, попросила мама.
Що це, перевірка наче в колонії? пробурчала Лада.
Пила, мама констатувала, Вечірки важливіші за сімю.
І тут Лада не витримала:
Так, важливіші! Я нянькою вам не наймалася й сидіти з братом не буду. Сами його няньчіть. Захотіли дитину на старості ось і насолоджуйтесь, а у мене є своє життя!
Батько, який ніколи не підвищував на Ладу голос, втрутився:
Ми не робимо з тебе няньку. Тебе рідко просимо допомогти! Але сьогодні було дуже потрібно, ти ж пообіцяла… Ладо, ти шість годин не відповідала, сама вимкнула телефон. І ще звалила на нас?
Я не звалила, але Сашко ваша відповідальність. Я теж відпочиваю з друзями, я не гірша за інших.
Ладу завжди старалися берегти від зайвої хатньої роботи. Вона щойно закінчила школу, вступила до престижного університету на складну спеціальність. Це розуміли, тому й не обтяжували.
Особливо ж Лада нікого не шкодувала.
Знаєш, гірше інше, мама не витримала. Через тебе я не поїхала до твоєї бабусі. Вона сама себе годувати не може! А я не встигаю між трирічною дитиною і хворою мамою!
Лада, розплітаючи складну зачіску, яку їй зробила одногрупниця, холодно кинула:
Мамо, то твоя проблема. Ти захотіла мати дитину на старості. Ось і займайся. Я вам нічого не винна.
Ці слова різанули по серцю так, що навіть батько здригнувся.
Ладо, це вже занадто!
Чому занадто? Я навчаюсь. Маю спілкуватись зі своїми ровесниками, шукати друзів, а, можливо, й чоловіка. Я не повинна сидіти вдома з вами і вашим сином!
Батько посадив її на стілець:
Ладо, послухай мене. Ми просили не про роботу, а про допомогу для родини. Ти погодилася.
Лада, не бачачи сенсу здаватися, відповідала грубо:
Погодилася, а потім передумала. Життя таке.
Життя змінюється, але ти сама несподівано змінила свої плани, не попередивши нас, спокійно відповів батько. Я розумію, ти студентка, маєш друзів. Але, Ладо, ти член цієї сімї. Ніхто тебе не закриває тут. Але й ми іноді потребуємо твоєї допомоги. Чи знайдеш хоча б кілька годин на тиждень, щоб побути з братом? Щоб ми могли до лікаря сходити чи, як сьогодні, до бабусі?
Лада не дала йому договорити саркастично відкинула голову, і з волосся посипалися шпильки.
Ні.
Чому ні?
Бо це не моя сфера відповідальності, тату. Я не повинна жертвувати своїм життям заради ваших бажань.
Всередині Лада напружилася ось-ось почнеться скандал…
Добре, несподівано спокійно мовив тато. Я почув тебе.
Почув? А де крики? Де заборона телефону? Де обіцянки, що потім вона буде шкодувати?
І це все? здивувалася Лада.
Це все. Вважай, що на сьогодні досить.
Збентежена тим, як легко її відпустили, Лада поспішила у ванну змити макіяж, а далі спати, спати, спати Дуже вже втомливий день! І ще батьки причепилися…
Але розмова у спальні батьків тільки почалася.
Андрію, як вона могла такою стати? уже не сердито, а сумно питала Квітослава. Та ми ж її нормально виховували, нічого не забороняли, не мучили! А відчуття таке, ніби вона нас не любить… І що тепер, благати її сидіти з братом?
Ні, Андрій похитав головою. Благати не будемо. Якщо вона вважає, що нам нічого не винна, то і ми їй нічого не винні. До тих пір, поки вона не зрозуміє, що таке самостійне життя.
***
Ранок почався з відчуття, що вчорашня сварка ще триває.
Лада першою зайшла на кухню. Випила води, спробувала несмачні канапки, заховані з вечора. Коли мама принесла Сашка, Лада втупилася в телефон, щоб на неї не почали тиснути. Але мама мовчала. Заходить батько:
Доброго ранку, сказав він до Лади.
Ого, навіть вітаються! кинула вона.
Батько відкрив блокнот, де були записані всі родинні витрати.
Ладо, мені треба поговорити.
Вона закотила очі.
Знову про мою відповідальність? Я ж вже…
Ні, не про відповідальність, перебив він. І про неї, звісно, трохи. Але більше про гроші. З цього місяця ми очікуємо твою частку за їжу та комунальні послуги. Твоя частка, Ладо.
Лада усміхнулась і вирішила, що це дивний жарт.
Ха! Тату, гумор не твоє. Не повірю.
Але тато був налаштований серйозно.
Це не гумор, Ладо. З цього дня ти, як доросла людина, оплачуєш свої витрати від початку і до кінця.
Навіть Сашко, який розмазував кашу по столу, здивовано поглянув на батька.
Що? видихнула Лада.
Ти казала, що нам нічого не винна. Значить, ти більше не залежиш від нас у побуті. З цього місяця ти платиш за своє харчування, свою частину комуналки і, найголовніше за своє навчання.
Лада зрозуміла батько справді має намір взяти з неї гроші. Мабуть, вони образилися сильніше, ніж їй здавалося.
Тату, ти сам себе чуєш? Їжу гаразд, але навчання ж важливо! Ти ж сам не витримаєш, якщо я не отримаю диплом.
Витримаю, відповів він. Тобі девятнадцять. Доросла людина. Дорослі платять самі за себе. Ми завжди казали підтримаємо тебе, поки вчишся і живеш удома, але ця підтримка за умови поваги та участі. Ти відмовилася від участі отже, відмовляєшся і від нашої участі в твоєму житті.
Квітослава глянула на чоловіка зі страхом: Може, надто жорстко?
Лада, тримаючи шматок сиру, кинула його назад на тарілку і, різко вставши, огризнулась:
Не буду їсти ще борги мені зарахуєте!
Доїдали вони уже втрьох. Лада в себе в кімнаті нарочно гриміла всім, чим могла, і поспішила на пари, які ще були оплачені.
Може, перебор? тихо запитала Квітослава.
Андрій жував сир, хоч той не ліз йому в горло, але відповів:
Це саме те. Раз ніхто нікому нічого не винен то й по-чесному. Доросла нехай платить за себе. Хай боляче, але треба. Інакше завжди буде користуватися чужою працею.
Лада тепер майже не бачилася з батьками. Виходила рано, поверталася пізно. Вдома не їла. Мама, навіть попри заборону Андрія, боязко запитувала, чи не голодує донька, а та у відповідь лише ображено зиркала.
Підвернулася робота спочатку замінила подругу-офіціантку в кавярні, а потім взяли на постійну по чотири години після пар бігала з тацями, але мала свої гроші.
Батьки хвилювалися, але тримали позицію.
Не вечеряла знову Вона голодна, Андрію! Виховання вихованням, але ж доведе себе…
Перестане пручатися, Квітославо. Зрозуміє: у сімї всі допомагають один одному. Сама визнає.
І через три місяці цього мовчазного бойкоту Лада сказала:
Добре, здаюсь, ваш шантаж спрацював. Не можу я після пар іще й працювати, зарплата маленька… Я згідна сидіти з Сашком. Кілька разів на тиждень, по три години. Вважайте, це моя робота. І ось гроші, наскладала, скільки змогла.
Поклала на стіл десять тисяч гривень. На більше не вийшло. Але батьки не взяли ці гроші.
Ладо, ми ж не хотіли тебе образити. Ми не шантажуємо. Ми турбувалися про тебе не з обовязку, а тому що ми твої батьки й любимо тебе. Будь ласка, відгукнися хоча б таким же ставленням. Допомогою.
Я зрозуміла, пробачте… й сама їх обійняла.
У кожній родині буває складний період. Але важливо памятати: допомагаючи одне одному, ми будуємо справжнє тепло та довіру. Родина це не тільки про обовязки, а насамперед про підтримку і любов.
