Маленька сіра кішка сиділа біля дверей ветеринарної клініки. Вона жалібно нявкала, а біля її лап лежав крихітний кошеня
Жінка спокійно йшла вулицею, ведучи на повідку маленького песика. Був ясний осінній день: повітря дзвеніло чистотою, жовте й бурштинове листя кружляло у вихору, ніби танцювало під музику невидимого оркестру. Настрій був легким і сонячним. Аж раптом
Раптом щось привернуло її увагу те, що неможна було проігнорувати: біля входу в клініку сиділа сіра кішка. Вона жалісно нявкала, а біля неї лежав малюсінький кошеня. Час від часу вона підскакувала і кидалася до перехожих, немов благала про допомогу. Вона кричала, просила, вимагала, але люди лише прискорювали крок.
Усі поспішали по своїх справах, не помічаючи або вдаючи, що не помічають крихітну, ледь дихаючу істоту на асфальті. Як часто буває: пройти повз чуже горе набагато легше. Але жінка зупинилася.
Вона нахилилася й обережно підняла малятко. Кошеня було таким худим, що ребра виступали під шкіркою. Воно ледь дихало. Єдина думка блиснула в її голові: “Що робити? Куди бігти?” Тоді кішка підійшла ближче і, дивлячись жінці прямо в очі, тихо, але наполегливо промовчала: “Допоможи врятуй”
На дверях висів листок:
*”28-го прийому немає. Вихідний.”*
Жінка збентежилася. Таксі? Гроші? Куди йти? Але, піддавшись інстинкту, вона штовхнула двері. І раптом диво: вони відчинилися.
У глибині коридору стояв високий сивий чоловік у потертому білому халаті.
Будь ласка! скрикнула жінка. Допоможіть! У мене нема грошей, але потім поверну. Бо ж воно помре і простягнула худе тіло.
Лікар акуратно взяв кошеня й поспішним кроком поніс його до операційної. Жінка з кішкою лишилися в коридорі, тремтячи від хвилювання. За кілька хвилин жінка помітила, що під халатом у лікаря, між лопатками, виднілися дивні горби. “Господи, бідолаха, горбатий”, блиснуло в неї.
Ви так думаєте? несподівано обернувся до неї чоловік і уважно подивився. Потім знову взявся за кошеня.
Минуло кілька годин. Подих кошеня став рівнішим.
Ось бачите, сказав лікар. Воно виживе. Але йому потрібен догляд, ліки, тепло. На вулицю його вже не можна він подивився на жінку. І кішка теж прискіпливо підняла на неї погляд.
Та що ви! обурилася жінка. Звичайно, заберу додому. І маму теж. Ми з Мотьком, кивнула вона на песика, що спокійно сидів поряд, візьмемо їх у нашу родину.
Лікар усміхнувся:
Тоді я віддам усе, що потрібно. Гроші не треба. Вважайте, що вже сплачено.
Жінка здивувалася звертанню “панночко” адже ті роки, коли її так називали, давно минули. Але роздумувати було ніколи. Вона взяла ліки, кошеня й рушила додому у супроводі вірного песика й кішки.
Минув місяць. Жінка набралася сміливості й вирішила подзвонити в клініку, щоб подякувати лікареві.
Так, алло, лікар Бойко, відповів у трубці молодий, жвавий голос.
Вона розповіла історію врятованого кошеняти й подякувала за допомогу. Але лікар явно ніяковів. Покопавшись у компютері, він сказав:
Перепрошую, але я вас не памятаю. До того ж 28-го у мене був вихідний. Ми з родиною відпочивали за містом. Можете помилятися, але це неважливо. Головне, що кошеня живе й знайшло дім.
Жінка в недоумінні опустилася на стілець. У цю мить поруч зявився врятований сірий котик, який вже підріс і став улюбленцем родини. На підлозі сиділа його мама й уважно спостерігала.
І тоді у кімнаті зявився Він. Старий халат більше не приховував білих крил. Янгол усміхнувся.
Адже це ти врятавала його, сказав він жінці. Я лише трохи допоміг.
Кішка подивилася на Янгола й тихо замуркотіла.
Я зазвичай не допомагаю людям, ніби виправдовувався він. Але ви, кішки, такі наполегливі Гаразд, порушу правило ще раз, востаннє.
Він підморгнув кішці й розчинився в повітрі. У ту ж мить пролунав дзвінок.
У дверях стояв незграбний чоловік у старому комбінезоні, з ящиком інструментів.
Ви кликали? Я слюсар Крапляє кран?
Ні, не кликала, усміхнулася жінка. Але якщо вже тут, полагодьте й ванну. Я заплачу.
Знову все переплутав бурмотів він і, ніякуючись, увійшов у квартиру. Ставши на коліна, почав викладати інструменти.
Жінка мовчки принесла товсту подушку й підклала під його коліна.
Дякую, тихо промовив слюсар, а потім раптом посміхнувся. Його втомлене, неголене обличчя несподівано змінилося: у ньому заблищало щось зворушливе, майже дитяча беззахисність. Жінка відчула, як щось болюче стиснуло �
