Слово поперек і мій син викине тебе надвір! Мені байдуже, чия це квартира! закричала свекруха.
Я поставив тарілку зі сніданком перед дружиною і швиденько поглянув на годинник. Перші пять хвилин. Овтіна повільно жувала яєчню, рідко підкидаючи погляд на мене.
Не знаю, як ти, а я в захваті від маминої появи, мовив я, піднімаючи чашку кави. Вона ж з села. Міський повітря їй корисний.
Овтіна змусилася посміхнутись, та мовчала. «Тиждень», який оголосила Ганна Олексіївна, вже затягнувся на двадцять днів, і кінець візиту не був помітний.
Сергію, ти не казав, коли мама планує повернутись? спитала я, намагаючись бути делікатним.
Син відкладав виделку і зітхнув:
Не починай, будь ласка. Мама приїхала на відпочинок. У селі їй важко самій.
Я це розумію, але
Гучний гуркіт з кухні перервав нашу розмову. Ганна Олексіївна вже прокинулась і взялася за звичну раночну рутину миття посуду і варіння каші. Я заплющив очі. Щоранку одне й те саме.
Доброго ранку, молоді! голосно вигукнула свекруха, зявляючись у дверях. Що це ви, їсте нишком? А мені?
Мамо, я сам собі віз, пояснив я. Овтіна треба вже збиратись на роботу.
Ой, звісно, роботи у неї, підморгнула Ганна Олексіївна. А хто ж по господарству прибирає? У селі жінки все встигають худобу нагодувати, в поле сходити, чоловіка доглянути.
Овтіна стискала кулаки під столом. Цей монолог вона чула вже двадцять разів. Щодня свекруха знаходила привід нагадати, що міські жінки ліниві й розпещені.
Ганно Олексіївно, я справді поспішаю, вона поглянула на годинник. У мене нараду о девятій.
Ой, нарада. Сиди в кріслі, папірці перекладай. Та це ж не робота!
Я уткнувся в тарілку, намагаючись не втручатися. Як завжди.
Після роботи Овтіна знайшла свою косметичку на журнальному столику. Вміст був розкладений акуратно, мов на вітрині.
Ганно Олексіївно, ви брали мою косметичку? запитала вона, намагаючись звучати спокійно.
А що тут такого? свекруха сиділа перед телевізором, звук був на максимум. Дивлюсь, чим ти мажешся, цією міською хімією. У мої роки й без цих баночок колір обличчя був хоч на обкладинку!
Овтіна мовчки зібрала речі і пішла до ванної. Це вже не перший раз, коли свекруха рилася в її шухлядах. Минулого тижня Ганна Олексіївна «перебрала» всі шафи, і Овтіна два дні не могла знайти потрібні документи.
Після вечері, коли посуд нагромаджувався в мийці (Ганна Олексіївна мила його лише раз на тиждень у неділю), свекруха ввімкнула маленький радіоприймач і заспівала «Ой, цвіте калина». Голос був гучний, сільський, на весь будинок.
Ганно Олексіївно, не могли б ви трохи потихшати? попросила Овтіна. Сусіди скаржаться.
Які ще сусіди? підвисла свекруха. У селі співаємо до ранку, і ніхто не скаржиться!
Ми живемо в багатоквартирному будинку, нагадала Овтіна. Тут інші правила.
Правила, правила пробурмотіла Ганна Олексіївна, вимикаючи радіо. Ви, міські, все сумні.
Коли я повернувся з роботи, Овтіна спробувала тихо поговорити зі мною.
Сергію, може, поговориш із мамою? шепотіла вона, коли залишилися наодинці в спальні. Поясниш, що у нас маленька квартира, тонкі стіни
Що я їй скажу? розвів руками я. Мама мама. Їй шістдесят пять. Не буду її виховувати.
Я не про виховання, зітхнула Овтіна. Просто про взаємну повагу.
Та все нормально, не перебільшуй, відмахнувся я. Потерпи. Вона ж не назавжди тут.
Дні йшли, а Ганна Олексіївна ніби не планувала виїжджати. Навпаки з кожним днем більше облаштовувалася в нашій квартирі.
Одного разу я повернувся з роботи й виявив, що в квартирі холодно. Всі вікна були навстіж, хоча за вікном мінус пятнадцять.
Ганно Олексіївно, навіщо ви відкрили вікна? На вулиці мороз! вигукнула Овтіна, швидко їх зачиняючи.
Провітрюю! гордо відповіла свекруха. У вас тут міська духота. У селі повітря чистіше.
Але батареї не витримують таку холодність. Ми ж платимо за опалення
Ой, знову ти про гроші! відмахнулася Ганна Олексіївна. Міські тільки про гроші й думають.
До кінця третього тижня Овтіна почувалася гостьою в своїй же квартирі. Ганна Олексіївна переставляла посуд, переставляла полички, навіть налаштовувала телевізійні канали, аби показували «нормальні» програми.
Під час обіду свекруха знову критикувала страви Овтіни.
Це не борщ, а пофарбована вода, морщилася Ганна Олексіївна, пробуючи суп. У нашому селі борщ стоїть ложка! А картоплю ти недоварила. І мяса мало.
Якщо хочеш, приготуйте самі, сказала я, втративши терпіння.
Та ще й як приготую! гордо заявила свекруха. Показу вам, як треба!
Наступного дня Ганна Олексіївна справді приготувала вечерю. Кухня виглядала, немов поле бою: жир і соус розбризкали всі поверхні, гора брудного посуду стояла в мийці, підлога липла від олії.
Оце справжня їжа! оголосила вона, ставлячи на стіл велику каструлю, що нагадувала рагу.
Їжа була смачною, та Овтіна думала лише про години прибирання, що її чекали.
Мамо, а посуд помиєш? обережно спитав я.
Посуд? підняла брову Ганна Олексіївна. У нашому селі чоловіки посуд не миють. Це жіноча робота.
Але ти готувала, наголосив я.
Я ж і виконала головне нагодувала родину! Посуд зачекає до неділі. У мене свої правила.
Я кивнув, а потім пішов дивитися футбол.
Терпіння Овтіни підводило до краю. Вона майже не спала: свекруха хропіла так, що стіни дрижали, а вранці скаржилася, що «молодь всю ніч скрипіла ліжком». У ванній свекруха плутала рушники з ганчірками, а крем для обличчя використовувала як засіб проти тріщин на пятах.
Коли я спробував поговорити з дружиною про те, що ситуація її доводить до нервового зриву, вона лише втратила терпіння.
Ти вічно всім незадоволена! сказав я. Мама хоче, як найкраще, а ти постійно бурчиш. Вона готує, прибирає
Серйозно? відповіла Овтіна. Я прибираю після неї, а потім ще після тебе.
Ось знову почалося, зітхнув я. Не можеш без претензій.
Після того я зрозумів, що рано чи пізно Ганна Олексіївна муситиме повертатися в село, де у неї господарство, город, сусідки. Проте тижні йшли, а вона все більше облаштовувалася в місті.
Останньою краплею стали штори. Овтіна довго обирала тканину, замовляла пошиття, витратила майже половину премії. Світлі, легкі штори змінили кімнату вона стала простішою, просторішою.
Того вечора Ганна Олексіївна ліпила вареники. Овтіна працювала над терміновим проєктом, коли почула, як відчинилися двері.
Овтіно, не глянеш, чи готові вареники? Мені руки помити треба, гукнула свекруха.
Овтіна зайшла на кухню і побачила, як Ганна Олексіївна витирає руки об нові штори, залишаючи жирні сліди.
Щось у мені розірвалося. Я подала голосно, але спокійно:
Ганно Олексіївно, це нові штори. Для рук є рушник.
Ой, подумаєш, трохи забруднила, відмахнулася вона. Випереться!
Справа не в плямах, продовжила я, відчуваючи рішучість. Справа в повазі. Ви вже півтора місяця в нашому домі, а жодного разу не запитали, чи можна чіпати мої речі, переставляти меблі, змінювати порядок.
Обличчя Ганни Олексіївни поблідніло.
Що таке «у вашому домі»? запитала вона. Це дім мого сина! Я тут не в гостях!
Це наш спільний дім, пояснила я. І я хочу, щоб ви поважали наш простір.
Ганна Олексіївна вдарила каструлею об стіл:
Слово поперек і мій син викине тебе надвір! Мені байдуже, чия це квартира!
Кухня завмерла в гучній тиші. Слова її висіли, як важка хмара. Я дивилася на свекруху, і щось у мене «клацнуло», як вимикач.
Я не крикнула у відповідь, не плакала, не гукнула дверима. Просто замовкла.
Повернувшись до спальні, я спокійно підійшла до шафи, діставала велику валізу, яку Ганна Олексіївна привезла «на тиждень» півтора місяця тому. Акуратно розстібнула блискавку і поклала валізу на ліжко.
Ганна Олексіївна зявилася в дверях, спочатку здивована, потім недовірлива, а далі зла.
Що ти робиш?! вигукнула вона, спостерігаючи, як я відкриваю шухляди комода і дістаю її речі.
Я мовчки продовжувала складати: светри, кофти, спідниці, білизна, все так, щоб не помялось.
Я Сергію подзвоню! погрожувала вона, дістаючи телефон. Він тобі покаже!
Я лише кивнула, ніби погоджуючись. Потім пішла до ванної, зібрала її особисті речі шампунь, мило, зубну щітку і акуратно вклала їх у валізу.
Алло! Сергію! крикнула Ганна Олексіївна в слухавку. Твоя жінка з глузду зїхала! Речі мої збирає!
Я не чула, що відповів Сергій, а по обличчю свекрухи було видно, що син не поспішав допомагати.
Завершивши з валізою, я застібнула її і поставила в передпокої. Потім відкрила додаток таксі й замовила машину. До села, де живе Ганна Олексіївна, було близько сорока кілометрів недалеко.
Таксі прибуде за пятнадцять хвилин, повідомила я, вперше прямо звертаючись до свекрухи. Я сплатила поїздку до вашого дому.
Ганна Олексіївна застигла з відкритим ротом. Такого повороту вона не очікувала. У селі ніхто б не смів її так кликати, не те виводити за двері.
Ти ти не маєш права так чинити! нарешті вигукнула вона. У мене там не топили півтора місяця! У хаті холодно!
У вас є сусідка Зінаїда Петрівна, спокійно відповіла я. Ви казали, що вона доглядає дім. Мабуть, топить регулярно.
Телефон свекрухи задзвонив, і вона схопила слухавку.
Синочку! голос став жалюгідним. Ти її вигнала! Приїжджай швидше, щось зроби!
Я знала, що він не приїде. Сергій завжди уникав конфліктів, ховався за газетою чи телефоном. Знову він обрав «я нічого не бачу».
ЧерезЯ відчувала, як нарешті повертається спокій, і знала, що більше ніколи не дозволю нікому порушити мир у нашому домі.
